Поклонятися з благоговінням
Благоговіння—це не просто відсутність шуму. Щире благоговіння виявляється в тому, що ми слухаємо, роздумуємо про справи Божі, відчуваємо повагу, любов і шанобливо ставимося до Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа.
Порада Президента Девіда О. Мак-Кея (1873–1970) дає чітке розуміння того, чим є благоговіння: “Благоговіння—це глибока повага, поєднана з любов’ю”1. Слова пісні зі Збірника дитячих пісень доповнюють це визначення:
Благоговіти—це думать про Бога,
Це більш, ніж тихенько сидіть,
Це те, що відчув я, згадавши про Нього,
Тож благоговіть—це любить2.
Найбільш уживані в Писаннях слова, нероздільно пов’язані з благоговінням—це повага, любов і пошана. Беручи до уваги цей стандарт, ми бачимо, що благоговіння—це активність серця, а не лише неактивність вуст.
Благоговіння—це складова поклоніння. Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав:
“Часто поклоніння пов’язане з певними діями, але справжнє поклоніння вимагає особливої налаштованості розуму.
Налаштованість на поклоніння пробуджує найглибшу вірність, захоплення і трепетний страх. Поклоніння поєднує любов і благоговіння, перетворюючи їх на відданість, яка наближає наш дух до Бога”3.
Безумовно, найголовніша мета нашого приходу в місце поклоніння—наблизитися до Бога.
Вивчаючи життя і вчення Ісуса Христа і осягаючи надзвичайний вплив Його Спокути як на земний період нашого життя, так і на вічний, ми неодмінно відчуємо повагу, любов і шанобливість. Тоді євангельський послух і християнське служіння стануть природним наслідком цих почуттів. Однак без благоговіння неможливо повною мірою виявити повагу, любов і шанобливість.
Якщо ми розвиваємо благоговійне ставлення до Ісуса Христа, нам легше наслідувати в житті Його досконалий взірець. Таке благоговіння є багатогранним: воно включає віру в те, що Він живий, довіру до Його обіцяних благословень і послух євангельським нормам. Але найголовнішими є почуття нашого серця—повага, любов і шанобливе ставлення до Божества. Ми, хто поважає, любить і шанує Господа, ніколи не промовлятимемо Його ім’я надаремно. Нам буде незручно слухати і розповідати зневажливі й банальні жарти про Нього. Натомість ми будемо прославляти й звеличувати нашого Небесного Батька і Того, Кому ми поклоняємося як нашому Господу і Спасителю.
У книзі Левит 19:30 Господь дає чіткі настанови стосовно того, що, на Його думку, є благоговінням: “Субіт Моїх будете додержувати, а святиню Мою будете шанувати. Я—Господь!” Повага, з якою ми ставимося до Його храмів і каплиць, є виявом нашого благоговіння до Нього, яке ми відчуваємо у своїх серцях. Ступінь нашої поваги, любові й пошани до Господа є прямим відображенням нашої поваги, яка проявляється у нашому ставленні, а також зовнішньому вигляді.
Благоговіння приносить благословення
У 1836 р. у своїй молитві освячення Кертлендського храму пророк Джозеф Сміт розкриває перед нами ще одну цікаву грань благоговіння. Джозеф молився, щоб ті, хто покається, могли повернутися й мати змогу “відновити благословення, які Ти призначив пролити на тих, хто благоговітиме перед Тобою в Твоєму домі” (УЗ 109:21). У молитві пророк окремо називає, якими можуть бути ці благословення, що приходять внаслідок благоговіння: слова мудрості, повнота Святого Духа, прихильність в очах Господа, сила Бога і прощення (див. вірші 14, 15, 21, 22, 34). Дійсно, винагорода за благоговіння є великою!
Багато з того, що ми кажемо в Церкві про благоговіння, як правило, зосереджено на спокійному поводженні в місцях поклоніння. І особлива увага звертається на дітей. Звичайно ж, спокійне поводження—це складова благоговіння, але повне, глибинне значення поняття благоговіння включає набагато більше, ніж просту відсутність шуму й метушні. Спокій не обов’язково є тим самим, що й благоговіння.
Наші каплиці—це найперші й найголовніші доми поклоніння, де ми повинні мати змогу спокійно посидіти, слухаючи музику перед причасними зборами, і поміркувати про красу відновленої євангелії, підготувати наше серце і розум для причастя і задуматися над величчю нашого Небесного Батька та грандіозністю Спасителевої Спокути. Де можна знайти краще місце, щоб роздумувати про такі священні й важливі матерії? Саме таке наше поклоніння звичайно буде супроводжуватися благоговійним ставленням.
Таке поклоніння є основоположним у зміцненні нашої віри і може стати каналом, через який дух свідчення і одкровення полине в нашу душу. Реальність цього була явлена мені дуже яскраво одного Суботнього дня, коли я сидів і слухав музику перед початком причасних зборів. Ми з дружиною прагнули отримати духовних настанов з приводу одного питання в нашому житті. На щастя, відповідь надійшла завдяки особливому підбору музики, яку грали перед причасними зборами. У відповідь на приємну мелодію, Дух нам чітко вказав, у якому напрямку рухатися. На жаль, перш ніж гімн закінчився, хтось сів поруч і, нахилившись, заговорив до мене. Дух відразу ж віддалився. Я не зміг до кінця отримати дорогоцінний скарб одкровення через брак благоговіння.
Завдяки цьому випадку я по-особливому почав цінувати святість спокійної музики перед причастям. Президент Бойд К. Пекер, Президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, звернув увагу на цю істину, коли сказав: “Неблагоговійне ставлення сприяє цілям супротивника, перекриваючи вразливі канали одкровення, що ведуть як до розуму, так і до духу”4.
Вимір благоговіння
Вимір благоговіння неважко встановити. Замість того, щоб дозволяти думкам зупинятися на мирських речах, у тих місцях і в той час, коли ми хочемо виявити благоговіння, нам слід привчити себе зосереджуватися на тому, що від Бога: на величі Спокути, на вічних сім’я х, на Відновленні євангелії у її повноті. Такий вимір благоговіння включав би також роботу над своїм поводженням, щоб воно відображало повагу, любов і шанобливість. Виміром благоговіння також є наш найкращий скромний одяг. У церковних будівлях слід уникати надто буденного стилю в одязі, гучних розмов і поведінки, яка б привертала до себе увагу. А в каплиці ми повинні прагнути поводитися ще спокійніше, особливо під час причастя.
Бажання поводитися благоговійно має спонукати нас заздалегідь подумати про те, що коли з будь-яких причин виникне потреба піти зі зборів раніше, слід сісти в задніх рядах, ближче до виходу, щоб вийти непомітно. Якщо ви виходите посеред служби, особливо під час промови чи виступу, це відволікає промовця й тих, хто сидить поруч з вами. З поваги до інших, а також до Господа, ми повинні уникати таких невчасних переміщень.
Часто ми вимірюємо ступінь благоговіння зібрання поведінкою присутніх на ньому дітей. Дійсно, малі діти можуть стати на заваді благоговінню. Але найперше правило, що стосується дітей,—це приводити їх! Їх можна навчати, їх можна виводити зі зборів і приводити назад. Під час навчання краще звести до мінімуму кількість навчальних засобів у вигляді іграшок та їжі, що приносяться до церкви. Як правило, з Господнього благословення на зібрання святих останніх днів приходить багато дітей і молоді. Ми повинні бути вдячні за це. Вони—майбутнє Церкви.
Щире благоговіння—це важлива частина нашого поклоніння Небесному Батькові та Господу. Тож уникаймо в усіх наших повсякденних справах і думках того, що є відображенням недостатнього благоговіння до Них. Поклоняючись, прагнімо поглибити і збільшити почуття поваги, любові й пошани до Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа. Ці почуття є ознакою справжнього християнина.
Фотоілюстрації Кері Генрі