Я навчала свого вчителя
Даяна Саммерхейз Грехем, шт. Юта, США
Восени, багато років тому, я навчалася на останньому курсі Колумбійського університету у Нью-Йорку. У великій аудиторії, де було багато студентів, наш професор розповідав про сучасні підробки стародавніх текстів. Коли він зачитав перелік підробок, я була здивована тим, що до нього входить і Книга Мормона.
Я відразу ж зрозуміла, що не можу піти з класу, нічого не зробивши. Я не могла розчарувати своїх предків, які пожертвували всім, бо мали свідчення про Книгу Мормона.
Після заняття я підійшла до професора—завідувача тієї самої кафедри в Колумбійському університеті, яку раніше очолював Чарльз Ентон. Більше 100 років тому Мартін Гарріс зустрічався з професором Ентоном у цьому університеті. Мартін приніс сторінки, на які було переписано ієрогліфи, вигравіювані на пластинах, з яких було перекладено Книгу Мормона.
Я пам’я таю, як мій батько розповідав мені про листа, написаного його батьком про Мартіна Гарріса. Мій дідусь писав, що бачив Мартіна Гарріса незадовго до того, як брат Гарріс помер. Коли дідусь запитав у нього про Книгу Мормона, Мартін підвівся з ліжка і склав потужне свідчення. Він дійсно бачив ангела, він дійсно чув його голос, і він дійсно бачив золоті пластини.
“Мене звуть Даяна, і я член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів,—сказала я своєму професору тремтячим голосом.—Для мене Книга Мормона—це Писання. Я б хотіла дізнатися, чому ви називаєте її фальшивкою”.
Поки ми йшли університетським містечком, професор, який прочитав Книгу Мормона, назвав кілька заперечень щодо її автентичності. Я поспіхом записала їх, а коли він закінчив, запитала в нього: “Чи можу я написати відповідь на його заперечення, використовуючи те, що знайду в інших джерелах на цю тематику”. Він погодився.
Я пішла в гуртожиток, закрила двері кімнати, стала на коліна, щоб помолитися, і розплакалася. Я почувала себе слабкою і недосконалою. На щастя, того вечора у нас був церковний захід. Після обговорення, яке підняло мій дух, я попросила місіонерів повного дня, які були на цьому заході, допомогти мені. Вони назвали кілька джерел інформації, де можна було знайти відповіді на більшість запитань, піднятих професором. Потім я провела науковий пошук у величезній бібліотеці Колумбійського університету. У своїй роботі я відповіла на запитання професора і написала своє свідчення про істинність Книги Мормона. Потім я віддала цю роботу йому.
Кілька тижнів я чекала на відповідь. Нарешті я запитала, чи він прочитав написане мною.
“Так, і я дав прочитати роботу моїй дружині. Вона сказала: “Що б ти не робив, не руйнуй віри цієї студентки”. Потім він повернувся й пішов.
З наближенням Різдва я відчувала сильне спонукання подарувати професору Книгу Мормона. Я знайшла примірник, написала на ньому своє свідчення й подякувала професору, що прочитав мою роботу. Потім я загорнула книгу в подарунковий папір і вручила своєму викладачу. Невдовзі я отримала написану від руки записку, в якій він дякував за отриманий примірник “цієї надзвичайної книги”.
Коли я прочитала ці слова, на очі навернулися сльози. Дух шепотів, що цей професор більше ніколи не буде глузувати з Книги Мормона. Я була вдячна за те, що Дух пом’як-шив серця і допоміг мені зрозуміти, як навчити свого вчителя.