Дар любові
Їй не подобалося, коли ми співали. То навіщо ж ми стояли під її дверима напередодні Різдва, щоб зробити музичний подарунок?
Після того як ресторанний бізнес мого батька зазнав невдачі, наша сім’я стикнулася з серйозними фінансовими труднощами. Пам’ятаю як мама прийшла додому вся у сльозах і навіть після моїх розпитувань не хотіла розповідати нам, що сталося. Невдовзі нам довелося переїхати в маленьку однокімнатну квартиру, бо лише за неї ми були спроможні платити.
Раніше на Різдво ми готували багато страв, купували новий одяг, влаштовували вечірки, відвідували цікаві місця, дарували й отримували подарунки. Моя мама мала хист бути, як ми її називали, “Різдвяною мамою”. Вона любила робити подарунки і кожного Різдва з ентузіазмом і любов’ю дарувала їх людям навколо себе. Коли ми підросли, то намагалися розвивати у собі звичку думати про інших більше, ніж про себе.
Але того року ми не знали, що нам робити. Матуся почала непокоїтися, бо то було перше Різдво, яке ми проводили не в нашому домі. Вона хвилювалася, бо їй було нічим поділитися з іншими. Однак ми підбадьорювали її, бо знали, що можемо робити щось невеличке, і таким чином створювати атмосферу Різдва.
Однак ми все ще ледь зводили кінці з кінцями, і нам було нелегко почуватися затишно в новій обстановці. Наша домовласниця не була християнкою. Ми викликали її незадоволення тим, що рано-вранці молилися і співали гімни всією сім’єю. Наш спів будив її, оскільки наші кімнати були суміжними. Часто вона скаржилася, тож ми намагалися співати тихенько й не турбувати її. Коли вона зрозуміла, що ми не будемо припиняти наші ранкові молитви, її скарги поступово припинилися.
Тоді у тата з’явилася ідея. Він відчув, що нам слід у вигляді Різдвяного подарунка заспівати нашій домовласниці Різдвяні колядки. Усім, окрім мене, ця ідея сподобалася. Я рішуче заперечував, нагадуючи своїй сім’ї, що наші сімейні молитви завжди викликали у неї незадоволення. Я запропонував, щоб ми заспівали не їй, а комусь іншому, хто це оцінить.
Проте тато наполягав, пояснюючи, що ми зможемо показати домовласниці наше дружнє ставлення, незважаючи на різницю в релігіях. Мені нічого не залишалося, окрім як вибрати разом із сім’єю гімни, які ми збиралися для неї співати, й розучувати їх.
Напередодні Різдва ми прийшли до її дверей і постукали. Вона не відкривала двері, і я вже був готовий розсердитися і сказати таткові, що ми марнуємо зусилля. Але, озирнувшись, я побачив, що всі члени моєї сім’ї посміхаються—вони раділи тому, що відбувається. У мене виникло бажання відчути те ж саме.
Невдовзі домовласниця відкрила двері і якусь мить не знала, що робити. Мій батько спокійно сказав, що ми б хотіли заспівати їй і, якщо вона не заперечує, зайти до неї у квартиру. Вона відступила, і ми увійшли. Ми проспівали всі Різдвяні пісні, які тільки знали—і ті, які готували для неї, і ті, які не готували. Невдовзі в кімнаті запанувала чудова атмосфера. Хоча ми знали, що жінка, може, й не розуміє значення слів, все ж вона посміхалася, коли ми співали. Вона також сказала нам, що почувалася самотньо, а побачивши нас разом, вона пригадала свою сім’ю. Перш ніж піти, ми пошепки побажали їй веселого Різдва і щасливого Нового року. Вона подякувала, і ми повернулися до своєї кімнати.
Намагаючись заснути того вечора, я розмірковував над тим, що сталося. Мені спало на думку, що Різдвяний подарунок не обов’язково купувати в магазині чи навіть робити своїми руками. Насправді—це ставлення і бажання робити те, що може принести радість нашим ближнім. Я зрозумів, що найбільший подарунок, який ми можемо зробити на Різдво, не купується й за великі гроші. Цим даром є любов.
Того вечора я зрозумів, що моя сім’я відчула дух Різдва завдяки невеликому служінню самотній сусідці.
Ілюстровано Діллін Марш