Коли то Тебе ми недужого бачили?
Араселі Лопес Ресендіс, Веракрус, Мексика
З 2003 по 2005 рік я служила президентом Товариства молодих жінок у приході Гутьєррес Самора у Веракрусі, Мексика. Кожного року на Різдво молоді жінки разом зі своїми провідниками пекли пригощення і розносили їх літнім членам приходу.
Коли наближалося Різдво 2005 року, ми розучували Різдвяні пісні, одягнуті в червоні шапочки й шарфи. Взимку в нашому селі постійно моросить дощ і віє холодний північний вітер. Але це не завадило молодим жінкам і чоловікам, яких зібралося чоловік з десять, піти й рознести ананасові пироги.
Коли ми приходили до помешкань наших літніх братів і сестер, то співали з великим запалом. З кожного дому ми йшли з відчуттям задоволення, бо приносили радість своїми піснями й пирогами, хоча б навіть на коротку мить.
Останньою ми відвідали сестру, яка була менш активною упродовж багатьох років. Хоча ніхто з молоді не знав Хуаніту, ми з чоловіком були знайомі з нею багато років. Тепер вона була прикута до ліжка, смертельно хвора і дуже бідна. За кілька днів до того брати з кворуму старійшин відвідали її та трохи полагодили дім.
Коли ми прийшли, я покликала її. Ніхто не відповів, тож я знову покликала. Невдовзі я почула тихий голос: “Заходь, сестро Араселі”. Ми увійшли і заспівали радісно й енергійно, хоча дивитися на неї було сумно. Ще не так давно Хуаніта була сповнена життя. А зараз, коли вона сіла в ліжку, молоді було важко стримати сльози. Жінка була дуже зворушена і дякувала, що ми відвідали її та допомогли своїми піснями відчути, що Небесний Батько пам’ятає і любить її.
Коли ми вийшли з її бідної хатини, молоді люди висловили вдячність за те, що мали можливість співати для неї. Вони не зважали на те, що намокли й замерзли. Їхні серця були сповнені радості за те, що вони змогли поділитися щастям, яке відчували самі. Тоді я краще зрозуміла ці вірші з Писань:
“Слабував—і Мене відвідали ви. …
… Коли то Тебе ми недужого бачили?
Цар відповість і промовить до них: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили” (Матвій 25:36, 39–40).
Мені було сумно, коли за кілька днів Хуаніта пішла з цього життя, але я не маю жодного сумніву, що Небесний Батько любить Своїх дітей. Я також знаю, що, прислухаючись до Духа, ми зможемо стати знаряддям у Його руках, щоб благословляти одне одного.