Все спрацює вам на благо
Якщо ми будемо шукати, молитися й вірити, то побачимо чудеса у своєму житті й станемо творцями чудес у житті інших.
Я люблю читати. Але я завжди переживаю, коли сюжет стає надто напруженим—коли життю героя загрожує небезпека, або воно надто сумне чи складне. Отже, я забігаю наперед і читаю закінчення, щоб знати, що з головним героєм все буде добре.
Певною мірою кожен з нас є персонажем свого роману, своєї життєвої історії. Іноді сюжет наших історій стає дуже напруженим, і нам хотілося б забігти наперед, щоб знати, що в кінці нашої життєвої історії та переконатися, що з нами все буде добре. Хоча ми не знаємо окремих деталей нашого життєвого шляху, але, на щастя, ми дійсно знаємо дещо про своє майбутнє, якщо живемо праведним життям.
Ми отримали це знання завдяки Ученню і Завітам 90:24: «Шукайте старанно, моліться і завжди будьте віруючими, і все спрацює вам на благо, якщо ви ходитимете праведно». Це надзвичайне обіцяння від Господа про те, що все спрацює нам на благо, повторюється в Писаннях багато разів особливо для людей і пророків, які страждають через випробування, що зустрічаються у їхніх життєвих історіях.
Я відчуваю, що це обіцяння йде від ніжного, турботливого Батька, який бажає благословити нас і дати підстави для надії під час земної подорожі. Знання, що згодом усе спрацює нам на благо, допомагає бути терпеливими у випробуваннях, як ті вірні люди з Писань, які знали про Його обіцяння й покладалися на них, «здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них» (Євреям 11:13). Ми також можемо вірити в це обіцяння.
Іноді ми стаємо свідками негайного здійснення обіцяння. Іноді ми молимося роками, перш ніж побачимо бажане здійснення. Часом буває так само, як з праведником Авраамом, коли ми віримо обіцянню, «але вмираємо за вірою, не одержавши обітниць» (Євреям 11:13) за життя на землі. Хоча в деяких випадках буває так, що обіцяні нам благословення здійсняться лише у вічності, істинним також є те, що коли ми шукаємо, молимося й віримо, то часто бачимо, що все спрацьовує нам на благо в цьому житті.
Читаючи, яким було життя апостолів після смерті Ісуса, я побачила, що часто з ними жорстоко поводилися, каменували й кидали до в’язниці. Але вони жили, виявляючи сміливість і віру. Вони знали, що зрештою все спрацює їм на благо. Вони також знали це завдяки благословенням і чудесам, які вже мали місце в їхньому житті. Вони отримували підтримку, настанови й захист. Вони вірили не лише обіцянням, які колись здійсняться, але й тим, які відбувалися тут і зараз.
Неймовірне чудо відбулося в житті Петра, коли його було ув’язнено царем Іродом. Його побратима, апостола Якова, щойно було вбито, а Петра кинули до в’язниці, його пильно охороняли шістнадцять чоловік. Я думала про те, чи почував він себе так, як пророк Джозеф Сміт, коли знаходився у в’язниці Ліберті. Саме там Господь пообіцяв Джозефу, що «все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо» (див. УЗ 122:7). Важко повірити в це обіцяння, проходячи через такі випробування, але Петро, як і Джозеф, отримав благословення від Господа.
Люди в Церкві збиралися разом, щоб «ревно молитися» за Петра. Після цього сталося щось дивне. Вночі, коли Петро спав між двома вояками і був закутий у два ланцюги, ангел Господа «з’явився» і «збудив його», і «ланцюги йому з рук поспадали». Петро гадав, що то було видіння. Він пройшов за ангелом через сторожу, через залізну браму до вулиці міста, «і відступив Ангол зараз від нього». Потім Петро усвідомив, що то не видіння. Чудесним чином його було звільнено. Господь благословив його відразу.
Він пішов у той дім, де члени Церкви разом молилися за нього. Коли Петро постукав у двері, молода жінка (схожа на вас, молоді жінки) на ім’я Рода, підійшла до воріт. Вона почула і впізнала голос Петра. Писання кажуть, що вона зраділа. Але, переповнена почуттями, забула впустити його. Замість цього вона побігла назад, щоб розповісти всім іншим чудову новину про те, що Петро стоїть біля воріт. Вони не повірили їй і почали сперечатися, кажучи, що вона не розуміє, про що говорить. Тим часом Петро продовжував стукати й чекати. Коли вони нарешті підійшли до нього, то «дивувалися» (див. Дії 12:4–17).
Ці люди постійно молилися, щоб відбулося диво, але коли Господь відповів на їхню молитву, вони були цим вражені. Вони були здивовані добротою Господа й дивовижністю його відповіді. Чи бачимо ми здійснення обіцянь у своєму житті? Як запитував Спаситель: «Мавши очі—не бачите?» (Марк 8:18). Чи маємо ми очі, щоб побачити?
Повсюди є молоді жінки, які є персонажами своєї життєвої історії, стикаючись з небезпеками й труднощами. Як це було з Петром, будуть «ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас» (див. УЗ 84:88). Вони будуть підтримувати нас, коли ми нестимемо свої земні випробування. Часто в нашому житті тими ангелами є люди навколо нас, люди, які люблять нас, які є знаряддям у руках Господа. Президент Спенсер В. Кімбол сказав: «Бог бачить нас і наглядає за нами. Але, як правило, допомагає нам у вирішенні проблем за допомогою інших людей. Отже, дуже важливо, щоб ми служили іншим у царстві» («There Is Purpose in life,» New Era, Sept. 1974, 5).
Я вдячна за молодих жінок і за провідників Товариства молодих жінок, матерів, батьків і хороших друзів, які зміцнюють одне одного. Ви є ангелами, які допомагають у здійсненні обіцянь Небесного Батька в житті Його улюблених дітей.
Одна група дівчат з Товариства молодих жінок в Оклахомі просила Небесного Батька в молитвах, щоб дізнатися, як краще допомогти дівчині, яка мала приєднатися до класу «Вулик», але була глухою. Вони старанно працювали, щоб бути знаряддям Бога і Його руками (у прямому розумінні цього слова), допомагаючи цій молодій жінці. Усі в приході побачили чудо, коли дівчата стали ангелами, які служили Алексіс, новій дівчині класу «Вулик».
Алексіс розповідала: «Я одночасно хвилювалася й відчувала захоплення перед переходом до Товариства молодих жінок. Мама завжди ходить зі мною й перекладає, тому що я не чую. Після вступної молитви й гімну сестра Госкін, президент Товариства молодих жінок, сказала: «Алексіс, у нас для тебе є подарунок». Тоді всі дівчата встали й почали щось повідомляти мені мовою жестів. Я зрозуміла, що то було щось особливе. Пізніше я дізналася, що то був девіз Товариства молодих жінок. Його вивчили всі дівчата нашого приходу, щоб зробити мені сюрприз.
Я знаю, що Небесний Батько любить мене завдяки чудовим людям тут, на землі, які виявляють до мене любов, особливо дівчата з мого [класу] Товариства молодих жінок і провідники цього товариства, які розмовляють зі мною мовою жестів і допомагають вивчати євангелію» (лист до президентства Товариства молодих жінок).
Сестра Госкін, президент Товариства молодих жінок, старанно молилася, щоб дізнатися, як допомогти Алексіс. Вона писала:
«Я була президентом Товариства молодих жінок у своєму приході лише протягом тижня, коли почала турбуватися про дівчину, яка мала прийти у клас «Вулик». У Алексіс проблеми зі слухом, і я хвилювалася про те, як я можу допомогти її переходу в наш клас і показати, що вона—одна з нас. Після багатьох днів, сповнених хвилювань, після багатьох молитов я прокинулася серед ночі від сну, в якому бачила, як молоді жінки стоять разом і мовою жестів розповідають девіз Товариства молодих жінок. Тепер я знала відповідь на свої молитви.
То було складним завданням. Ми потратили години: повністю присвятили цьому спільних захід, а після цього щотижня тренувалися, щоб бути готовими. Коли настав день народження Алексіс, усі були збуджені й хвилювалися—аби тільки сюрприз удався. Я запросила Алексіс та її маму стати перед дівчатами і сказала Алексіс (мовою жестів): «У нас для тебе подарунок. Тепер ти одна з нас». Тоді ми встали і повторили девіз мовою жестів. Дух був таким сильним, і не чутно було голосів, тому що всі плакали, але дівчата гарно справилися із завданням. Алексіс сяяла. Вона знала, що є однією з нас.
Ми зрозуміли, що Небесний Батько любить усіх нас і бувають моменти, коли ми будемо Його голосом і Його руками, щоб допомогти іншим людям відчути цю любов. Ми зрозуміли, що служіння приносить велику радість. Я дізналася про те, як важливо слухатися підказок Духа, навіть якщо це вимагає багато зусиль і здається нездійсненним» (лист до президентства Товариства молодих жінок).
Уявіть, як мати Алексіс протягом років молилася за свою доньку, маючи всі ті надії та мрії, що їх має кожна мати для своєї доньки. Вона сказала:
«Як мати дочки-інваліда, я звикла робити трохи більше й допомагати їй в усьому. Через її глухоту я часто поруч з нею, щоб перекладати. Ви можете уявити ті почуття , які заволоділи мною, коли всі молоді жінки мовою жестів розповіли для неї девіз Товариства молодих жінок. Коли я стояла там і спостерігала зі сльозами на очах, мені згадався вірш з євангелії від Матвія 25:40: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили».
Надзвичайна любов і служіння цих молодих жінок того дня були лише початком. Багато з них віддали свій час і зусилля, щоб вивчити мову жестів і зараз допомагають перекладати для Алексіс у Церкві. У своїх молитвах за Алексіс я просила, щоб вона була щасливою, навчалася і знала, що її люблять.
Як її мама я зміцнила своє свідчення про Спасителя і я бачила служіння й любов цих дівчат та їхніх провідників. Часом бувало так, що наші турботи про доньку перетворювалися на важкий тягар, але він став легшим завдяки вчинкам цих вірних молодих жінок та їхніх мудрих провідників».
Ця мати молилася про допомогу від Господа і завдяки допомозі інших людей, ангелів на землі, вона побачила, як усе спрацювало на благо її доньки.
Інші молоді жінки у цьому приході розповіли, як вони зросли завдяки цьому служінню. Президент класу Лавр розповіла, що вивчити девіз мовою жестів було складно, але вони відчували допомогу Духа. Вона сказала: «Ми не хотіли, як звичайно, швидко промовити девіз. Ми думали про слова й показували їх жестами для інших, щоб вони також могли їх зрозуміти, і я була щаслива від того, що Алексіс також могла розуміти девіз і знати, що вона також дочка Бога».
Навіть Товариство молодих чоловіків не залишилося в стороні. Юнаки, готуючись до танців під час спільного заходу приходу, навчилися казати мовою жестів: «Ти потанцюєш зі мною?» Внаслідок цього Алексіс танцювала кожен танець. Священики навчилися промовляти для неї причасні молитви мовою жестів. Дух любові огорнув увесь приход.
У кожному приході чи філії, у кожному домі чи сім’ї є така Алексіс, яка має особливі потреби—фізичні, емоційні або духовні—яка молиться і вірить, що якимось чином, незважаючи на всі випробування, «все спрацює [їй] на благо». Кожен з нас може бути знаряддям у руках Господа, земним ангелом, який допомагає у здійсненні чудес.
Я свідчу, що Небесний Батько—ніжний, люблячий тато, який бажає благословити нас усім, що має. Якщо ми будемо шукати, молитися й вірити, то побачимо чудеса у своєму житті й станемо творцями чудес у житті інших. Ми переконаємося в істинності Його обіцяння, що «все спрацює нам на благо». В ім’я Ісуса Христа, амінь.