Шлюб і сім’я: наша священна відповідальність
У суспільстві, де шлюбу часто уникають, батьківства ухиляються, де сім’ї занепадають, ми маємо відповідальність шанувати свій шлюб, виховувати своїх дітей і зміцнювати свою сім’ю.
Невдовзі після свого одруження, я і троє моїх братів були на діловій нараді в офісі нашого батька. Наприкінці наради, коли ми вже піднялися, щоб йти, батько, після паузи, звернувся до нас, сказавши: «Хлопці, ви не ставитеся до своїх дружин так, як вам належало б. Вам слід виявляти до них більше доброти й поваги». Ці батькові слова пройняли мене.
Сьогодні ми є свідками нескінченних нападок на шлюб та сім’ю. Здається, наш супротивник тільки й хоче їхнього приниження й знищення. У суспільстві, де шлюбу часто уникають, батьківства ухиляються, де сім’ї занепадають, ми маємо відповідальність шанувати свій шлюб, виховувати своїх дітей і зміцнювати свою сім’ю.
Шанування шлюбу вимагає, щоб подружжя жило в любові, взаємоповазі і відданості одне одному. Нам дано священну настанову «люби[ти] дружину свою всім серцем своїм… приліпи[тись] до неї і ні до якої іншої» (див. УЗ 42:22).
Пророк Малахія навчав: «…засвідчив Господь між тобою і жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж твоя подруга, й дружина умови твоєї!.. Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте!» (Малахія 2:14–15). Прожити життя з дружиною своєї юності, дотримуючись завітів, набуваючи мудрості і люблячи зараз і впродовж вічності,—це ж справді привілей.
Мені пригадався такий вислів: «Якщо задоволеність чи безпека однієї людини стають для іншої настільки ж важливими, як власна задоволеність чи безпека, тоді між ними є любов» (Harry Stack Sullivan, Conceptions of Modern Psychiatry, [1940], 42–43).
Шлюб призначено бути і він має бути стосунками любові, єдності, гармонії між чоловіком і жінкою. Коли чоловік і жінка розуміють, що сім’я встановлена Богом і що у шлюбі можуть здійснитися обіцяння й благословення, які поширюються у вічностях, тоді у сім’ях святих останніх днів рідко будуть думати про розлучення й роз’єднання сім’ї. Подружні пари усвідомлять, що священні обряди й завіти, укладені в домі Господа, дають їм можливість повернутися у присутність Бога.
Батькам дано священний обов’язок «…вихову[вати] [дітей]… в остереженні Божому!» (Ефесянам 6:4). «Перша заповідь, яку Бог дав Адамові та Єві, стосувалася здатності бути батьками, яку вони мали, як чоловік і дружина» («Сім’я: проголошення світові», Ліягона, жов. 1998, с. 24). Отже, наша відповідальність не лише в благополуччі дружини або чоловіка, вона ще й у дбайливому турбуванні про наших дітей, бо «Діти—спадщина Господня» (Псалом 127:3). Тож ми можемо виховувати наших дітей та «вчити [їх] молитися і ходити в праведності перед Господом» (див. УЗ 68:28). Ми, батьки, повинні вважати своїх дітей даром від Бога і зобов’язатися зробити свій дім місцем любові, навчання і виховання синів і дочок.
Президент Томас С. Монсон нагадує нам: «Мантія провідника не для зручності, а для відповідальної ролі… Молоді треба менше критики, а більше прикладів [для наслідування]. Через сто років не матиме значення, на якій машині ми їздили, в якому домі жили, скільки у нас було на банківському рахунку або у що ми були вдягнені. Але світ може стати трішечки кращим, якщо ми вплинули на життя якогось хлопчини або якоїсь дівчинки» (Pathways to Perfection, [1973], 131).
Хоч іноді життя робить нас стомленими, нетерпеливими або надто заклопотаними, щоб займатися дітьми, ми ніколи не повинні забувати, який безцінний скарб маємо у себе вдома—наших синів і дочок. Невідкладна робота, якась справа чи новий автомобіль—усе це варте уваги, але все ж меншої, ніж її вимагає цінність юної душі.
Джон Гантер, син якого помер від раку мозку, наполегливо радив тим, чиї сини і доньки живі, «огорнути їх захопленішим і палкішим усвідомленням радості» (Death Be Not Proud: A Memoir [1949], 259).
Президент Гарольд Б. Лі розповідав про видатного просвітителя Хоуреса Манна, який «виступав на освяченні школи для хлопців. … У своїй промові він сказав: «Ця школа коштує сотні тисяч доларів, але якщо ця школа здатна врятувати хоч одного хлопця, то вона варта таких витрат». Наприкінці зборів один з друзів [пана Манна] підійшов і сказав йому: «Ти піддався захвату, чи не так? Ти … сказав, що якби ця школа, яка коштує сотні тисяч доларів, врятувала хоча б одного хлопця, то вона була б варта таких витрат? Ти ж не це мав на увазі».
Хоурес Манн глянув на нього і сказав: «Саме це, мій друже. Вона варта була таких витрат, якби тим єдиним хлопцем був мій син; так, вона була б варта» («Today’s Young People,» Ensign, June 1971, 61).
Любити, захищати й виховувати своїх дітей—серед найсвященніших і найважливіших для вічності справ, які ми робимо. Те, що від світу, щезне, фільм чи пісня, які сьогодні найпопулярніші, завтра вже забудуться, а син чи дочка—вічні.
«Сім’я є центральною частиною Творцевого плану для вічної долі Його дітей» («Сім’я: проголошення світові»). Отже, батьки і діти повинні працювати спільно, в єдності, щоб зміцнити сімейні стосунки, розвиваючи їх день у день.
Мій брат співпрацював з одним великим університетом. Він розповів про студента-атлета, який був видатним бігуном-бар’єристом. Цей юнак був сліпим. Рекс запитав у нього: «Буває, що ти падаєш?» «Мені треба бути точним,—відповів атлет.—Я приміряюся перед кожним стрибком. Раз я так не зробив і ледь не вбився». І юнак розказав, що його батько щороку проводив з ним безліч годин, навчаючи, допомагаючи і показуючи, як стрибати через бар’єр, аж поки він не став одним з кращих.
Чи ж міг цей юнак зазнати поразки у такій команді—батько і син.
Молоді чоловіки і жінки, ви можете дуже добре впливати на свої сім’ї, коли допомагаєте досягати гідних цілей, які має сім’я. Мені ніколи не забути домашнього сімейного вечора, багато років тому, коли ми поклали написані імена всіх членів сім’ї у капелюх. Той, чиє ім’я ми витягували з капелюха, мав стати нашим «таємничим другом» на цей тиждень. Уявіть собі любов, яка наповнила моє серце, коли я у вівторок, прийшовши додому після роботи, хотів прибрати в гаражі і побачив, що там вже все чисто і прибрано. На записці, прикріпленій на гаражних дверях, було написано: «Сподіваюсь, у тебе був гарний день.—Твій таємничий друг». І у п’ятницю, коли я розстеляв ліжко перед сном, я знайшов на ньому свій улюблений шоколадний батончик, дбайливо закручений скотчем у простий білий папір, а на ньому було написано: «Татку, я так тебе люблю! Дякую,—твій таємничий друг». А ще кращим було ось що: у неділю, повернувшись додому після пізніх зборів, я побачив у їдальні святково накритий стіл, на моїй серветці були написані слова «СУПЕР-ТАТКО» великими жирними літерами, а в дужках—«твій таємничий друг». Проводьте в себе домашні сімейні вечори, бо там навчаються євангелії, отримується свідчення і зміцнюється сім’я.
Хоч супротивник і прагне знищити те, що необхідно для щасливого шлюбу і праведної сім’ї, дозвольте вас запевнити, що євангелія Ісуса Христа надає все, що потрібно, а також і необхідне навчання, щоб вистояти і подолати противника у цій війні. Якщо тільки ми будемо шанувати свій шлюб, виявляючи більше любові й відданості до своєї пари, виховувати своїх дітей м’яким переконанням і з допомогою найкращого вчителя, яким є наш приклад, якщо будемо зміцнювати духовність своєї сім’ї, послідовно проводячи домашні сімейні вечори, щоденно молячись і вивчаючи Писання, я свідчу вам, що живий Спаситель, Ісус Христос, буде направляти нас і винагородить перемогою за наші старання стати вічною сім’єю. Я свідчу про це, в ім’я Ісуса Христа, амінь.