Профілі дорослої молоді
Бачити благословення на Мадагаскарі
Попри політичну нестабільність та економічні труднощі у країні, Солофо покладається на благословення, які приносить життя за євангелією.
Фотографії: верхня надана Солофо РАВЕЛОХАОНА; нижня—© iStock/Thinkstock
Після того як його дружина болісно перенесла викидень під час першої вагітності, Солофо Равелохаона відчув, що їхні молитви було почуто, коли через рік вона завагітніла вдруге. Разом зі своєю дружиною, Гері Мартіне, вони вважають народження своєї доньки одним з найбільших благословень. Солофо пояснює: “Оскільки ми просили Бога і Він дав нам її, ми дали їй ім’я, яке малагаською мовою означає “Відповідь від Бога”.
Солофо, молодий чоловік з Мадагаскару, переконаний, що Бог відповідає на молитви і у певний час благословляє вірних. “Життя важке,—каже Солофо,—і коли люди не отримують того, що хочуть, дехто починає запитувати: “Чому це сталося зі мною?” Вони можуть залишати Церкву або ставити під сумнів свою віру в Бога. Але коли ми живемо за євангелією і читаємо Писання, тоді все стає легшим. Якщо ви дійсно живете за євангелією, то дійсно бачите благословення”.
Оскільки Солофо живе у країні, де існують справжні труднощі, наприклад, надзвичайна бідність, нестабільність уряду, слабка інфраструктура і стихійні лиха, тоді стає зрозумілим, чому він каже, що життя важке. Але для нього благословення, які приносить життя за євангелією, переважають будь-які труднощі. “Я навіть не можу перелічити благословень, які отримую, якщо живу за євангелією”,—каже він.
Оскільки Церква відносно нова на Мадагаскарі (першу філію було організовано в 1990 році), Солофо каже, що найскладнішим в тому, щоб бути членом Церкви, є слухи й неправильне розуміння Церкви. Солофо каже, що подібно до того, як це описано у видінні Легія про дерево життя, “люди не можуть повністю прийняти євангелію і жити за нею, оскільки їм соромно перед своїми друзями і вони бояться, що від них відмовиться сім’я”. На думку Солофо його вирізняє те, що, він ніколи її не соромився. Я жив за євангелією і завжди хотів розповідати про неї своїм колегам, хоча дехто з них не виявляє справжньої зацікавленості”. Він часто ділиться своїм простим свідченням, так часто, що його колеги прозвали його “пастором”.
У вирі економічної і політичної нестабільності Солофо і Гері Мартіне покладаються на благословення своїх храмових завітів (вони уклали шлюб у Йоганнесбурзькому храмі в Південно-Африканській Республіці через рік після того, як обоє відслужили на місії: він—в Уганді, а вона—на Мадагаскарі), і також покладаються на Господа. “У мене є євангелія, і я просто віддаю своє життя у руки Бога”,—пояснює Солофо. Він може покладатися на своє міцне свідчення, бо вже має віру у “відповіді від Бога”.