2016
Не стріляй

Голоси святих останніх днів

Не стріляй!

Ім’я не вказується

Latter-Day Saint Voices

Ми з Бобом сиділи в нашій поліцейській машині, чекаючи на якісь ознаки руху на вулиці. Ми вели спостереження вже дві години, після того як помітили машину, про яку повідомили на поліцейській радіохвилі.

“Зараз відбувається пограбування,—почули ми повідомлення на радіохвилі.—Двоє чоловіків, обоє озброєні. Їх щойно бачили на помаранчевій автівці. Свідки кажуть, що чоловіки поводилися грубо й були готові стріляти”.

У цьому районі останнім часом відбулося кілька розбійних нападів, однак попри всі наші найкращі зусилля грабіжники постійно зникали. Такі думки роїлися в моїй голові, коли я побачив дві постаті, що вийшли з будинку на темну вулицю й застрибнули в помаранчевий автомобіль. Зараз вони рухалися в нашому напрямку.

“Надішліть до нас додаткову команду,—сказав я.—Підозрювані рухаються на північ від нашого місцезнаходження”.

Наша додаткова команда—двоє поліцейських у цивільному в автомобілі без розпізнавальних знаків, їхали попереду тієї машини, а ми з Бобом—за нею. Коли всі три автомобілі виїхали на міст, наша допоміжна команда раптово перегородила дорогу перед помаранчевим автомобілем, а ми зупинилися позаду, таким чином заблокувавши підозрюваних. Майже відразу ж авто зупинилося, і дві постаті зникли з нашого поля зору.

“Виходьте з машини, руки за голову!”—скомандував я, виходячи з машини. Ніхто не відреагував.

Готуючись вистрілити зі свого пістолета, я знову скомандував: “Виходьте з машини, руки за голову! Зараз же!”

Раптом водій піднявся і повернувся до мене. Я побачив, як металевий предмет заблищав у його руках.

Моя поліцейська виучка і здоровий глузд наказували натиснути на курок і врятувати собі життя. Але, незважаючи на напруженість моменту, я почув голос. Голос був спокійним, але командним і потужним: “Не стріляй!”

Я був готовий до того, що в мене вистрілять у будь-яку мить, але я чекав, що стрілянина відкриється з машини. Натомість водій підняв руки, підняв над головою те, що було схожим на пістолет, і поклав руки на коліна.

“Стояти!—сказав я, кинувшись до автомобіля.—Не рухатися!”

Все, що відбувалося, було схоже на сцену з кінофільму, поки я не зрозумів, що запеклими злочинцями у машині є дві налякані дівчини. Те, що я прийняв за пістолет, було застібкою від паска безпеки.

Дівчата, як ми дуже швидко дізналися, позичили автомобіль своїм кавалерам. Вони навіть не підозрювали, якими людьми ті були.

“Я вже подумав, що ти на волосинку від смерті, Келе!”—пізніше сказав мені Боб.—Я мало не відкрив вогонь. Не знаю, що мене зупинило”.

Два детективи в автомобілі без знаків сказали те ж саме, хоча ніхто з них, окрім мене, не почув голосу. Я знаю, що лише сили небесні змогли врятувати тих двох дівчат від смерті й чотирьох поліцейських від трагічної помилки. Цей випадок дав мені переконливе знання, що наш Небесний Батько може і буде втручатися заради нашого блага.