Він—єпископ?
Автор живе в штаті Іллінойс, США.
Оскільки я був неактивним багато років тому, одна член Церкви, яка знала мене, не могла повірити, що мене покликали єпископом.
Ілюстрація Марка Сміта © 2016
Під час виконавчого комітету священства наші місіонери повного дня розповіли, що зустріли члена Церкви, чиїх записів не було в приході. Я відразу ж згадав прізвище, яке вони назвали, і сказав, що ми з тією сестрою багато років тому були в одному приході.
Один з місіонерів сказав: “Так, єпископе, вона також про це сказала і дуже здивувалася, коли дізналася, що ви—єпископ”.
Я у них запитав: “Що вона сказала?”
Вони сказали, що вона була дуже здивована і сказала: “Він—єпископ?”
Я розсміявся і пояснив, що ця сестра знала мене зовсім іншою людиною 30 років тому.
Коли пізніше я розмірковував про цей випадок, то подумав, наскільки моє життя змінилося за останні більш ніж 30 років, упродовж яких я і моя сім’я ходимо до Церкви. Я знав багатьох членів свого приходу вже 20 років і служив президентом філії та приходу, але ніхто з цих членів Церкви не знав мене 30 років тому. Хоча іноді я розповідав випадки зі свого минулого, аби навчати про покаяння і Спокуту Ісуса Христа, більшість прихожан не знала про той неймовірний шлях, який я пройшов у Церкві.
Разом зі своєю сім’єю я познайомився з Церквою у травні 1979 року і відразу ж зрозумів, що це моє місце. Ми охристилися в червні і спочатку всі були активні, але невдовзі я перестав ходити до церкви і повернувся до старих звичок. Я ніколи насправді не сумнівався в істинності євангелії та Відновлення, але я не вважав, що маю всі якості хорошого члена Церкви.
У 1982 році через моє постійне зловживання алкоголем моя дружина, яка завжди трималася віри, подала на розлучення. У той час моя сім’я жила в Оклахомі, США, але я повернувся до Іллінойсу, США, де жив в дитинстві. Я дійшов до точки, коли міг втратити єдине, що дійсно мало для мене значення: мою сім’ю.
Я почав молитися на колінах вранці та ввечері тому Богові, в існуванні Якого я більше не був упевнений, або, якщо Він таки існував, то, на мою думку, давно мене забув. Однак три місяці я з вірою молився. Одного разу рано-вранці, коли я гаряче молився, мене охопило відчуття глибокого полегшення і я пізнав, що Бог живий, що Він мене знає і любить. Я також зрозумів, що більше ніколи не доторкнуся до випивки.
Того ж вечора мені зателефонувала дружина, аби сказати, що вона буде відсилати на мій підпис документи на розлучення. Під час тієї розмови вона раптом сказала: “В тобі щось змінилося. Я не думаю, що ти знову почнеш пити, тож я порву ці документи”. Ми знову почали жити разом, а через два роки вона народила нашого третього сина.
Ви можете подумати, що я повернувся до повної активності у Церкві, але я вперта людина. Я на певний час повернувся і навіть отримав покликання вчителя у кворумі старійшин. Але невдовзі я почав відчувати, що не відповідаю своєму покликанню навчати, тож знову став неактивним.
У 1991 році ми перейшли до маленької філії. За кілька місяців до восьмого дня народження нашого молодшого сина моя дружина, президент Початкового товариства, запитала його, ким він хоче бути охрищений. Звичайно ж, він хотів, щоб хрищення виконував його батько. Моя дружина сказала йому, що, мабуть, це малоймовірно. Він не погодився з такою відповіддю і поставив собі за мету повернути до активності батька. Він не відступав від своєї мети, і невдовзі я вже служив провідником скаутів, а пізніше я христив і конфірмував свого сина.
Вісім місяців після мого повернення до активності були сповнені подіями. Ми запечаталися сім’єю в Чиказькому храмі, шт. Іллінойс, і мене знову покликали служити вчителем кворуму старійшин, але цього разу я не відступив. Пізніше мене покликали радником у президентстві філії, а через 5 місяців мене покликали служити президентом приходу. Я пригадую, як приблизно через місяць після покликання, я думав: “Я—президент філії?”
Я казав багатьом святим, які переживали важкі часи упродовж років, що якщо я зміг просуватися в євангелії, то й кожен зможе. Усе залежить від розуміння істинної сили Спасителя і Його Спокути та від того, щоб робити кроки назустріч Йому.
Я буду вічно вдячний своїй дружині та дітям і вірним домашнім учителям, провідникам кворуму, єпископам та іншим вірним святим, які були для мене таким чудовим прикладом. Я мав привілей служити Господу і святим упродовж цих останніх 20 років. Господь благословив мене так щедро, як я ніколи й не мріяв.