2016
Літні місіонери: потрібні, благословенні та улюблені
попереднє наступне

Літні місіонери: потрібні, благословенні та улюблені

Служіння у якості місіонерського подружжя може бути гнучкішим, менш витратним і більш радісним, ніж ви вважали.

Senior Missionaries

“Ви можете приїхати і допомогти?”

На це запитання Джеральд і Лорна Малмроуз зі штату Вашингтон, США, вже давали відповідь раніше. Вони відповіли “так”, коли їхній колишній єпископ, який на той час був президентом місії, запитав, чи могли б вони служити з ним у Вест-Індії. Вони знову відповіли “так”, коли їхній президент колу покликав їх на місіонерське служіння до Головного управління Церкви в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, США, аби працювати з комп’ютерами і допомагати у відділі кадрів.

Коли Рейд Робісон, їхній колишній єпископ і президент місії, знову зателефонував, цього разу як президент центру підготовки місіонерів у Аккрі, Гана, він запитав, чи зможуть Малмроузи допомогти йому знову.

“Ми знали, що можемо довіряти Господу,—розповідає старійшина Малмроуз.—Тож ми вирішили знову довіритися Йому”. Вони відповіли “так”, заповнили бланки рекомендацій, отримали покликання і невдовзі були в Гані.

Подружнє служіння

Досвід Малмроузів ілюструє кілька принципів місіонерського служіння літніх подружніх пар, які, можливо, не всі до кінця усвідомлюють:

  • Існує два види місіонерського служіння. (1) Президент Церкви покликає літні подружні пари служити або у себе вдома, або далеко від дому. (2) Президент колу покликає місіонерські пари для церковного служіння, аби задовольняти місцеві потреби чи потреби в території. Це служіння вимагає часткової зайнятості—від 8 до 32 годин на тиждень. Ці пари, як правило, живуть і служать у своїй місцевості, але іноді можуть служити далеко від дому.

  • Президентів місій заохочують знаходити подружні пари, які можуть задовольняти потреби в їхніх місіях, а пари можуть вказувати, що їм ближче до душі. “Ми не кажемо, що подружжя можуть вибирати й визначати для себе місіонерські доручення,—пояснює старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Покликання є покликанням. … [Але] ми розмовляємо з нашими літніми подружніми парами стосовно того, що їм більше до душі, і беремо до уваги всі побажання щодо того, де і як вони хочуть служити”1.

  • Президенти місій радяться з подружжями стосовно того, як найкраще застосувати їхні вміння і здібності. “Аби досвід літньої подружньої пари приніс найкращий результат,—каже президент Робісон,—вам треба мати можливість попрацювати як у тій сфері, яка вам до вподоби, так і там, де рівень вашої кваліфікації дасть вам відчуття того, що вам є що запропонувати”.

Наприклад, президент Робісон знав, що старійшина Малмроуз розмовляє французькою, що було дуже корисним, бо багато африканців розмовляють французькою. “Я уявляв, що він буде допомагати під час подорожей і в оформленні віз,—розповідає президент Робісон.—Але коли він приїхав, я відчув, що це не те, що він робить із захватом. Тож я запропонував йому скористатися своїм умінням працювати з комп’ютерами. Він зекономив нам багато годин”. Старійшина Малмроуз також допомагає місіонерам, особливо франкомовним місіонерам, готувати імена й виконувати храмову роботу для своїх сімей. Сестра Малмроуз, яка має освіту молодшої медичної сестри, також отримала призначення працювати з лікарем та медсестрою в місії.

Він готує шлях

Подібно до Малмроузів інші подружні пари помічають, що коли вони довіряють Господу, Він готує шлях. Саме це сталося з Алвіном і Корасон Рієта з Кавіта, провінція Кавіт, на Філіппінах.

Senior Missionary

“За два роки до прийняття рішення стосовно служіння ми почали складати чіткі плани стосовно нашого сімейного бізнесу,—розповідає старійшина Рієта.— Наш син і донька закінчили коледж і могли працювати замість нас, але ми не знали, хто вирішуватиме бізнесові проблеми і як на наші плани відреагують клієнти”.

Сестру Рієта також непокоїло те, як вона залишить свою літню матір. “Я боялася, що її не стане, поки ми будемо у від’їзді,—розповідає вона.—Я також сумнівалася, що зумію навчати євангелії”.

Вони порадилися зі своїм єпископом та з подружньою парою, яка нещодавно служила в Давао. “Всі вони склали сильне свідчення, що Господь скеровує кожне подружжя в тому, як владнати домашні та сімейні справи і знайти кошти для служіння на місії”,—розповідає сестра Рієта.

“Коли ми шукали скерування,—каже старійшина Рієта,—наші побоювання розсіялися: бізнес ішов добре, незважаючи на труднощі, наші клієнти висловлювали радість і підтримку, а наша сім’я згуртувалася, піклуючись про нашу хвору матусю. Ми почали розуміти, що Господь дійсно нам допомагає”.

Зараз подружжя Рієта служить у Філіппінській місії Кагаян-де-Оро, надаючи підтримку членам Церкви і провідникам.

Ви багато чого можете робити

Деякі пари сумніваються, бо мають фізичні обмеження, але не Кіт і Дженнілін Мауермани зі штату Юта, США. Багато років тому, через чотири місяці після укладення шлюбу в Лос-Анджелеському Каліфорнійському храмі, Кіта призвали на військову службу і відправили на війну. Будучи командиром десантної групи, він ішов попереду інших солдат, коли вибухнув фугас. Він втратив обидві ноги. Після повернення додому Дженнілін була поруч з ним.

“Я знав, що мені нічого хвилюватися,—розповідає Кіт,—бо у нас був вічний шлюб. Моя дружина підтримувала мене завжди. Вона й досі мене підтримує кожного дня”.

Senior Missionary

Коли сестра Мауерман вийшла на пенсію, вони вирішили служити на місії. Але чи стане на заваді те, що у старійшини Мауермана ампутовано обидві ноги? “Завжди було те, чого я не міг робити,—каже він,—але є так багато всього, що я можу робити. Тож ми знали, що знайдеться місце і для нас”.

Заповнюючи рекомендаційні бланки, він позначив, що служив у армії. Невдовзі вони отримали покликання з Церковного відділу зв’язків зі Збройними силами. У мене було посвідчення, яке давало нам допуск до військових баз, тож у нас запитали, чи можна нас рекомендувати для служіння на місії зі зв’язків із Збройними силами”.

Мауерманів покликали служити на військову базу в Північній Кароліні, США. Старійшина Мауерман пригадує: “На воротах було написано: “Форт Брегг, дім десантників”. Коли охоронець привітав нас девізом десантників: “Від початку до кінця!”—це було вперше, коли я почув його за багато років. Мені здалося, що я потрапив додому, хоча я ніколи не був у Форт Брегг. Я зрозумів, що наше місіонерське покликання ідеально нам підходило, і що Господь знає про мене”.

“Ми проводили уроки про те, як стати самозабезпеченими, життєрадісними і як зміцнювати шлюб,—розповідає сестра Мауерман.—Спочатку ми не хотіли розповідати свою історію, але зробивши це, ми побачили, що вона змінила все. Солдати та їхні дружини дивилися на нас і казали: “Якщо ви змогли це зробити, то зможемо і ми”.

Досвід Мауерманів у Північній Кароліні був настільки успішним, що вони виявили бажання служити знову. Сьогодні вони їздять на відстань понад 60 км зі свого дому в Оремі до Солт-Лейк-Сіті двічі на тиждень, аби служити в Церковному відділі зв’язків зі Збройними силами. Вони також навчають літні подружні пари в Центрі підготовки місіонерів у Прово, де бачать, що майже в кожній групі є хтось, кому довелося долати перепони, аби вирушити на служіння.

Універсальні мови

Коли Ренді і Лу-Еллен Ромреллів з Юти покликали до Бразильської місії Куяба, вони розхвилювалися. Хоча старійшина Ромрелл в молодому віці служив на місії у Бразилії, він майже забув португальську. А сестра Ромрелл не знала португальської. Однак навчання і зусилля допомогли старійшині Ромреллу відновити знання мови, а сестрі Ромрелл збільшити його. Це стосувалося і гавайської гітари.

“Я не планувала її брати,—розповідає сестра Ромрелл,—але старійшина Ромрелл відчув натхнення, що це слід зробити. Просто дивовижно бачити вплив цього інструмента. Коли ми навчаємо зацікавлених Церквою і працюємо над поверненням до активності й товаришуванням, приємно грати на ній, щоб залучити людей до співу гімнів. Ми вивчаємо мову, а гімни приносять із собою сильний дух”.

Senior Missionary

Хоча сестра все ще працює над португальською, однак вона вже вільно володіє мовою музики. “Музика згуртовує людей,—розповідає вона.—Навіть якщо я не розумію всього сказаного під час зустрічі, то коли ми співаємо, встановлюється контакт”. Коли їх запрошували розповідати у школах про американське свято День подяки, подружжя Ромреллів співало гімни вдячності, акомпануюючи на гавайській гітарі. А сестра Ромрелл також грає на більш традиційному музичному інструменті—піаніно,—щоб акомпанувати під час виконання гімнів у церкві.

А як же португальська мова? “Навіть якщо ви не володієте нею вільно, буде корисно вивчити хоча б кілька слів,—каже сестра Ромрелл.—Вам дуже допоможе, якщо ви просто будете казати “привіт” та вітатиметеся з людьми. Дайте їм зрозуміти, що ви вивчаєте мову. Дійте просто і покладайтеся на Духа”. І, звичайно ж, Дух—це ще одна мова, зрозуміла для всіх людей.

Служити вдома

Пол і Мар-Джин Льюїс зі штату Юта вже відслужили разом три місії (в храмі у Пальмірі, шт. Нью-Йорк; в храмі у Гонконгу, Китай, і в системі семінарій та інститутів релігії в Хорватії, Сербії та Словенії). Вони готувалися до служіння на ще одній місії, коли президент колу запитав: “А чи хотіли б ви послужити тут, у своєму колі, щоб підтримати місію, на території якої ми знаходимося?”

Senior Missionary

“Ми були там новачками, тож нагода була прекрасною,—розповідає сестра Льюїс.—Ми служимо з молодими старійшинами і сестрами, маємо тісне спілкування з президентом місії, їздимо на збори району та зони і працюємо з провідниками місіонерської роботи приходів”. Вони також відвідують зацікавлених Церквою і малоактивних членів Церкви.

“Ми познайомилися з чудовими людьми, яких би ніколи інакше не зустріли,—каже сестра Льюїс,—у тому числі й таких, які віддалилися від Церкви. Бачити, як вони повертаються, отримують обряди і йдуть до храму—це прекрасне благословення”.

“Багато подружніх пар, коли думають про служіння на місії, переймаються тим, що ж робити з будинком і автомобілем, чи які сімейні події вони пропустять,—каже старійшина Льюїс.—Ми могли жити в нашому домі та їздити на своїй машині. Нас заохочують ходити на сімейні заходи, якщо вони не заважають виконанню місіонерських обов’язків. І ми навіть були тут під час народження онука”.

Благословення для сім’ї

З іншого боку, за словами Джилл і Кента Соренсенів з того ж колу, одним з найкращих способів зміцнити їхню сім’ю було служіння далеко від дому. Сестра Соренсен каже: “Серед найголовніших виправдань, чому подружжя не їдуть,—це онуки, діти з проблемами у шлюбі, дочки, які чекають народження дитини, і літні батьки—ви знаєте про це. Сім’я є пріоритетом і ви за нею сумуєте кожного дня. Але якщо ви їдете на місію, ви дуже сильно даєте зрозуміти, що місіонерська робота також є важливою”.

Крім того, старійшина Соренсен зазначає, що “зараз є так багато способів підтримувати зв’язок, що ви можете постійно бути в курсі справ”.

Місіонерська подорож Соренсенів розпочалася три роки тому, коли їхній єпископ попросив їх проводити щомісячні духовні вечори для подружніх пар, які розглядають можливість місіонерського служіння. “Після того як ми постійно про це розповідали,—каже сестра Соренсен,—ми мали й самі поїхати”. Вони отримали покликання служити на островах Кука, де 50 років тому служили дідусь і бабуся Джилл.

Senior Missionary

Сьогодні, окрім інших обов’язків, їх просять викладати уроки Біблії в школах.

“Ми розповідаємо про те, що Христос—це скеля,—каже старійшина Соренсен.—Ми даємо учням невеликий камінчик і заохочуємо їх залишатися непохитними у Христі. Зараз куди б ми не йшли, люди, коли бачать нас, кажуть: “Залишатися непохитними!”.

Прийдіть і допоможіть

Якщо ви думаєте про служіння на місії повного дня або на місії церковного служіння, усі ці подружні пари поставлять вам те ж саме запитання, яке президент Робісон поставив Джеральду й Лорні Малмроуз: “Ви можете приїхати і допомогти?” І вони скажуть вам, що якою б не була ваша участь, це обіцяння є незмінним: ви потрібні, ви можете робити внесок, і ви будете благословенними і улюбленими.

Посилання:

  1. “Elder Jeffrey Holland: LDS Church Desperately Needs More Senior Missionaries,” Deseret News, Sept. 14, 2011, deseretnews.com.