Послання Першого Президентства
Цукрові буряки і цінність душі
Багато років тому єпископ Марвін О. Ештон (1883–1946), який служив радником у Верховному єпископаті, розповів одну історію, якою я хочу з вами поділитися. Спробуйте уявити разом зі мною фермера, який їде до цукрового заводу великою вантажівкою з відкритим кузовом, наповненим цукровими буряками. Оскільки ґрунтова дорога дуже нерівна, буряки випадають з кузова і падають на узбіччя дороги. Коли фермер побачив, що розгубив частину буряків, то каже своїм помічникам: “У тих буряках , що випали, міститься стільки ж цукру, як і в тих, що залишилися. Повернімося й позбираймо їх!”
Застосовуючи цю ілюстрацію до своєї теми, я хочу порівняти цукрові буряки із членами цієї Церкви, за яких ми, кого було покликано провідниками, несемо відповідальність. Буряки, які випали з вантажівки, символізують тих чоловіків і жінок, молодих людей і дітей, які з певних причин стали неактивними. Перефразовуючи зауваження фермера стосовно цукрових буряків, я скажу про ці душі, цінні для нашого Батька і нашого Господаря: “Ті, хто відійшли, є такими ж цінними, як і ті, хто залишилися. Повернімося і позбираймо їх!”
Прямо зараз, сьогодні, когось із них підхопив потік популярної ідеології. Інші потрапили у коловорот неспокійних часів. А є й ті, які потрапили у вир гріха, що тягне їх на дно.
Так не повинно бути. У нас є істинне вчення. У нас є програми. У нас є люди. У нас є сила. Наша мета не тільки в тому, щоб ходити на збори. Наше служіння полягає у спасінні душ.
Наше служіння—спасати душі
Господь наголошував на цінності кожного чоловіка чи жінки, молодої людини чи дитини. Він проголосив:
“Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога…
І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!
І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!” (D&C 18:10, 15–16).
Пам’ятайте, що ви маєте право отримати від Батька благословення за цю роботу. Він не для того дав вам це відповідальне доручення, щоб ви залишалися наодинці, без керівництва, покладаючись лише на випадок. Навпаки, Він знає ваші можливості, Він бачить вашу відданість, і Він перетворить ваші так звані “слабкості”, на силу, яка приведе всіх у захоплення. Він обіцяв: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас” (УЗ 84:88).
Провідники Початкового товариства, чи знаєте ви дітей, яким служите? Провідники Товариства молодих жінок, чи знаєте ви своїх молодих жінок? Провідники Ааронового священства, чи знаєте ви молодих чоловіків? Провідники Товариства допомоги і Мелхиседекового священства, чи знаєте ви жінок і чоловіків, над якими вас було покликано головувати? Чи розумієте ви, які у них є проблеми і труднощі, прагнення, амбіції і надії? Чи знаєте ви, як далеко вони зайшли, які неприємності пережили, які тягарі їм довелося нести, який смуток пережити?
Я закликаю вас наблизитися до тих, кому ви служите, і любити їх. Якщо ви по-справжньому любите тих, кому служите, то вони ніколи не опиняться у країні під назвою “Ніколи”, де про них ніколи не турбуються, їм ніколи не надають такої необхідної допомоги. Можливо, на вашу долю не випаде привілей відкривати нові міста чи торувати дорогу в нові місця, але справжнє щастя й тривала радість прийдуть до вас і до кожного з тих, кому ви служите. Для цього потрібно лише взяти за руку і достукатися до серця.
Уроки, закарбовані у серці
Якщо ви занепали духом, пам’ятайте, що іноді Господній розклад не співпадає з нашим. Коли багато років тому я був єпископом, одна з провідників Товариства молодих жінок Джессі Коукс підійшла до мене і сказала: “Єпископе, я невдаха!” Коли я запитав, що змушує її так думати про себе, вона відповіла: “Мені не вдалося досягнути того, щоб хоч одна з моїх дівчат з класу “Спілка взаємного вдосконалення” уклала храмовий шлюб. Якби я була хорошою вчителькою, цього б не сталося. Я робила все, що могла, але цього явно було недостатньо”.
Я намагався втішити Джессі, кажучи їй, що я, її єпископ, знаю, як вона старалася. Упродовж років я слідкував за життям тих дівчат і побачив, що кожна з них згодом запечатала свій шлюб у храмі. Якщо урок закарбовано у серці, він не мине безслідно.
Спостерігаючи за такими вірними служителями, як Джессі Коукс, я дізнався, що кожен провідник може бути відданим пастирем, який служить під проводом нашого величного Доброго Пастиря і має привілей вести і плекати тих, хто знає і любить Його голос (див. Іван 10:2–4).
Шукати заблукалих овець
Хочу поділитися з вами ще однією історією зі свого досвіду єпископа. Одного недільного ранку я помітив, що Річард, один з наших священиків, який рідко приходив до церкви, знову не прийшов на збори священства. Я залишив кворум на порадника й пішов до дому Річарда. Його мати сказала, що він працює в гаражі на місцевій станції технічного обслуговування автомобілів. У пошуках Річарда я поїхав до гаража й обшукав скрізь, але не знайшов хлопця. Раптом я відчув натхнення зазирнути вниз у стару оглядову яму, яка знаходилася десь збоку. Я побачив, як з темряви світяться два ока. “Ви знайшли мене, єпископе!—сказав Річард.—Я виходжу”. Коли ми з Річардом розмовляли, я розповів йому, як нам його не вистачає і який він потрібний. Я домігся того, що він узяв зобов’язання відвідувати збори.
Його активність різко зросла. Згодом разом із сім’єю він переїхав у інше місце, а за два роки я отримав запрошення виступити у приході Річарда перед його від’їздом на місію. У своєму зверненні Річард сказав, що поворотним моментом у його житті став той день, коли єпископ знайшов його в оглядовій ямі і допоміг повернутися до активності.
Мої любі брати і сестри! Наша відповідальність, і навіть урочистий обов’язок,— простягнути руку допомоги всім тим, кому нас покликано служити, впливаючи на їхнє життя. Наш обов’язок—вести їх до целестіального царства Божого. Тож завжди пам’ятаймо, що мантія провідництва—це не зручний плащ. Радше—це мантія відповідальності. Тож простягнімо руку, щоб спасти тих, хто потребує нашої допомоги і любові.
Зробивши це, ми повернемо до активності жінку або чоловіка, дівчинку чи хлопчика, і таким чином відповімо на палку молитву дружини, сестри або матері, допоможемо у здійсненні найзаповітнішого бажання чоловіка, брата чи батька. Ми виявимо повагу до настанов люблячого Батька і будемо наслідувати приклад слухняного Сина (див. Іван 12:26; УЗ 59:5). А наші імена будуть завжди в пошані у тих людей, до яких ми виявили свою любов.
Від усього серця я молюся, щоб Небесний Батько завжди скеровував нас у намаганнях служити і спасати Його дітей.
Ілюстрації Джеффа Уорда; фотографія Девіда Ньюмена