Те прекрасне, що чекає попереду
“Чи хтось ще не спить?” Коли я запитала вперше, то у відповідь почула дві заперечні відповіді, промовлені пошепки. Минуло ще кілька годин, і тепер відповіддю на моє запитання була тиша, яка свідчила про те, що лише одна я в цій кімнаті не можу заснути.
То була моя перша ніч у Центрі підготовки місіонерів (ЦПМ). Вдень я попрощалася з батьками, познайомилася зі своєю напарницею та іншими новими місіонерами, які їхали до Італії, і побувала на перших заняттях. Я була виснажена, але мій розум перебував у постійному напруженні. “Навіщо я тут?”— запитувала я себе знову і знову. Я не знала, чи зможу стати справжньою місіонеркою. Чи вистачить мені сміливості полетіти в іншу країну і розповідати незнайомим людям про євангелію? Може мені не слід цього робити? По моїх щоках покотилися сльози.
Тоді я згадала те, що мама розповідала мені про свого брата Ларрі. Дядько Ларрі в 1970-х роках відслужив місію в Уругваї і Парагваї. Спочатку він не міг спати ночами, думаючи про те, що служіння йому не під силу. Відчуваючи, що більше не витримає, мій дядько встав з ліжка, пішов у ванну, став на коліна і благав Небесного Батька послати йому спокій. Якось із Господньою допомогою дядько Ларрі справився з цією ситуацією і з вірою відслужив місію.
Ця думка дала мені надію. Тож я тихенько встала з ліжка й пішла по коридору до ванної. У тьмяному світлі я стала на коліна на холодну кахляну підлогу й почала плакати. Я благала Небесного Батька дати мені відчуття спокою, щоб сміливо йти вперед.
Я чекала. Нічого не відбувалося. Я ще почекала, але нічого не почула, окрім своїх схлипувань. Зрештою, мені нічого не залишалося, як тільки повернутися в ліжко.
За мить до того як я заснула, надійшла відповідь. Дух вплинув на мене і в своїй уяві я дуже виразно побачила прекрасне місце. Раптом я зрозуміла, що спочатку мені може бути нелегко через страхи, але якщо я йтиму вперед, то зроблю те, чого чекає Господь. Ця думка наповнила мене спокоєм, і я заснула.
Дух дав відчути, що попереду на мене чекає щось прекрасне. У нелегкі моменти під час навчання в ЦПМ я заплющувала очі й пригадувала ті свої відчуття. Завдяки молитві й наполегливій праці я подолала свої страхи.
Невдовзі разом зі своєю напарницею я прибула до Генуї, Італія. На кухні в нашій квартирі були скляні двері, які вели на балкон. Я вийшла на балкон і оглянула місто. Я вже знала і любила це місто. Саме це місце я бачила у своїй уяві тієї ночі в ЦПМ. Я знала, що Господь підготував мене до цього моменту, і я була саме там, де мені належало бути.