Поведи мене до храму
Одного суботнього ранку, коли я служив у храмі в Лімі, Перу, до нас завітала група дітей з колу в Лімі—приблизно 20 чоловік. Президент храму сердечно потиснув руку кожному з них і розповів про священну храмову роботу. Він звернув особливу увагу на продовження сімейних стосунків і на значення вислову “Сім’ї можуть існувати вічно”.
Діти були благоговійними й уважно слухали. Серед них була дівчинка на ім’я Розіта. Їй було п’ять років. Того вечора вона не лягала спати доти, доки її батько не прийшов з роботи. Вона чекала на нього, сидячи на краю свого ліжка.
Коли він повернувся, то дуже здивувався, що його донька ще не спить. Розіта зістрибнула з ліжка і підбігла до нього. Він узяв її на руки, а вона, обхопивши за шию, поцілувала його.
“Що трапилося з моєю маленькою Розою?”—запитав він.
“Зі мною все гаразд, татуню”.
“Ти сьогодні була хорошою дівчинкою?”
“Так, татуню”.
“Чи можу я для тебе щось зробити?”
Вона закивала головою.
“Що саме? Чого бажає моє серденько? ”
“Татуню,—сказала вона після короткої паузи,—коли ти поведеш мене до храму?”
Батько кілька секунд помовчав, перш ніж відповісти.
“Я поведу тебе, Розо. Просто зараз у мене дуже багато роботи, і я дуже зайнятий. Але я обіцяю тобі, що поведу тебе”.
“Дякую, татуню”,—сказала Розіта, знову обіймаючи і цілуючи татка.
“А тепер іди спати і спробуй заснути”.
Минуло багато місяців, і сім’я Рози зібралася в храмі в одній із кімнат для запечатування. Усі відчули велику радість, коли завершилася церемонія запечатування. Батько Рози з великою любов’ю і ніжністю обійняв кожну свою дитину, найменшою з яких була Розіта.
“Кілька місяців тому ця маленька дівчинка прийшла до храму разом із групою дітей з нашого колу,—розповів батько Розіти запечатувачу, який виконував церемонію.—Того вечора вона чекала, поки я прийду додому з роботи і запитала, коли я поведу її до храму. Я знав, що вона хоче не лише подивитися на храм іззовні, тому я мав упорядкувати своє життя і позбутися поганих звичок. Я доклав багатьох зусиль, і зрештою досягнув успіху. Сьогоднішній день—найкращий із прожитих мною, тому що моя сім’я об’єдналася навіки”.