Знизу до верху
Ця молода жінка з Уругваю знає, як дістатися туди, куди вона хоче потрапити.
Коли у вас є талант, люди часом кажуть, що він вас підніме на вершину. Але у випадку з Хоселен Кабрерою талант привів її до найнижчої точки земної кулі—до Антарктиди. Це допомогло їй зрозуміти, що гідні цілі варті зусиль, а наявність таких цілей допоможе знайти людей, які в потрібний момент нададуть допомогу.
Коли Хоселен було 14 років, вона перемогла у своїй країні—Уругваї—в конкурсі на кращий малюнок. Спонсором конкурсу була організація Asociaciуn Civil Antarkos. Призом стала поїздка до Антарктиди разом зі своєю учителькою у складі групи, до якої входили інші учні та вчителі. Батько Хоселен і жінка, яка навчала її малюванню, допомогли дівчині побачити, як завершити малюнок, який вона бачила у своїй уяві.
Подорож була захопливою пригодою, яка складалася з трьох етапів: спочатку переліт військовим літаком з Монтевідео, Уругвай, до Пунта-Аренас, Чилі, потім політ над океаном до чилійської бази в Антарктиді, після чого переїзд наземним транспортом до уругвайського аванпосту Artigas Antarctica Scientific Base, що знаходиться за 3 тис. км від Монтевідео. Кілька країн мають наукові станції, які розташовані неподалік одна від одної на острові Кінг Джордж біля узбережжя Антарктики.
Малюнки Хоселен і її розповідь про подорож були опубліковані в журналі Uruguay Natural, який виходить по всій країні.
Хоселен з усмішкою розповідала, що Антарктида виявилася не зовсім такою, якою вона її собі уявляла. На її малюнках пінгвіни й лід. Коли вони приїхали, там було літо—десь лежав сніг, десь виднілася земля і небагато пінгвінів. Але це дало можливість дівчині побувати ще в кількох місцях. Хоселен дуже сподобалося прогулюватися узбережжям, де вона могла бачити льодовик Коллінз, протоку Дрейка і озеро Уругвай, звідки працівники станції, що належить Уругваю, беруть воду. Вона також змогла побувати на інших базах.
Зараз Хоселен 19 років. Вона—член філії Колонія-Суіса, округ Колонія Уругвай. Та поїздка стала здійсненням її мрії. Після цієї подорожі здійснилися й інші її мрії. Одна з них—завершення програми “Особистий розвиток” і здобуття нагороди “Зріла молода жінка”. Хоселен носить свій медальйон. За її словами, медальйон допомагає їй пам’ятати, чого вона досягла і якою може стати як донька Бога. Зараз, коли Хоселен закінчила середню школу, вона планує вивчати архітектуру в університеті.
Поки що у неї не було багато можливостей ділитися євангелією у школі. Хоча друзі поважають її вірування, однак нечасто обговорюють питання релігії. Хоселен не балакуча, але ніколи не боїться говорити про те, що правильно, і завжди безстрашно відстоює правду. Так сталося одного разу, коли хтось у класі сказав, що святих останніх днів примушують сплачувати десятину. Дівчина виправила цього учня і сказала, що це не так. “Ми сплачуємо добровільно”,— сказала вона, пояснюючи, що десятина—це добровільне пожертвування Богові.
Хоселен зростала у Церкві, але здобула особисте свідчення, коли їй було 12 років, і вона прийшла до розуміння, що не може завжди покладатися лише на знання своїх батьків. Вона розповідала, що здобуття свідчення не відбулося за одну мить. Але вона дізналася, що євангелія приносить їй радість.
Часто під час літніх канікул Хоселен ходить разом із сестрами-місіонерками. Іноді випадає нагода свідчити людям, яких вона знає. Одного разу вона проводила місіонерський урок своїй кращій шкільній подрузі. “Я щиро розповіла їй про свої почуття”,—каже Хоселен. Дівчина рада, що змогла поділитися свідченням зі своєю подругою.
“Мені подобається історія про Джозефа Сміта, коли перед ним постало випробування у Священному гаю, а він продовжував молитися”,—каже вона (див. Джозеф Сміт—Історія 1:15–17).—Я в захопленні від його сміливості”. Її вражає те, як юний пророк відстоював те, що знав, хоча інші й глузували з нього.
Ще один її герой—це Нефій. “Я в захваті від сміливості Нефія, коли він не відступився під натиском своїх братів,”—каже вона (див. 1 Нефій 3:14–21; 4:1–4).
Зараз дівчина працює над новою мрією, і це ще одне її захоплення— музика. Нещодавно Хоселен разом зі своєю сестрою отримала диплом учителя гри на органі. Хоселен любить грати—від пісень Початкового товариства до мелодій з кінофільмів—і вона любить слухати музику, особливо Мормонський хор Скинії.
“Коли у мене виникає проблема, на думку спадає гімн,—каже вона.—Гімни допомагають знаходити відповіді”. По будніх днях дівчина ходить на заняття семінарії, які проводяться у домі зборів неподалік від її дому. “Іноді я приходжу раніше, сідаю за піаніно і граю гімни”,—каже вона.
Під час трансляції генеральної конференції вона приходить раніше, щоб посидіти й послухати гімни, які виконує Хор Скинії перед початком сесії.
Тепер, після того як Хоселен побувала в Антарктиді—у місці, яке бачили на власні очі дуже мало людей на землі—чи є ще якесь місце, в якому б вона хотіла побувати?
“Я б хотіла поїхати на генеральну конференцію і почути, як співає хор”,—каже вона.
Хто знає? Якщо Хоселен вдалося дістатися до самого низу земної кулі, хто зможе завадити їй піднятися на вершину того, що вона хоче досягнути.
Фотографії Дона Л. Сирла і люб’язно надані сім’єю Кабрера; карта Томаса С. Чайлда
Фотографії подорожі Хоселен до Антарктиди.
Внизу: Хоселен (у червоному) разом з мамою Ракель; її батько Рубен і сестра Ілена. У центрі: пам’ятні моменти подорожі. Справа: Хоселен грає на електронному піаніно.