Пам’ятати, каятися і змінюватися
Найлегший, найшвидший шлях до щастя і миру—це якнайшвидше покаятися і змінитися.
Я вдячна за нашого Спасителя і за те запрошення, яке всі ми маємо: “Прийдіть до Христа і будьте досконалими в Ньому”1. Я сподіваюся, що зможу передати вам дещо з того, про що я думала і що відчувала стосовно того, щоби пам’ятати про Нього, каятися і змінюватися. Думаю, я можу найкраще висловити те, що в моєму серці, розповівши вам про трьох жінок і обговоривши після цього деякі уроки, які я винесла з їхніх історій.
Я почну з Рут Мей Фокс, яка була Генеральним президентом Товариства молодих жінок багато років тому. Вона служила в цьому покликанні аж доки їй не виповнилося 84 роки. Сестра Фокс народилася в Англії, і коли їй було 13 років, вона практично весь шлях в долину Солоного озера пройшла пішки з групою піонерів. Її мати померла, коли вона була немовлям, і вона прожила перші свої дванадцять років в різних сім’ях. Мабуть, впоратися з цією дитиною було нелегко, бо її бабуся називала її “поганим дівчиськом” і відмовлялася піклуватися про неї2.
Зрештою Рут вийшла заміж і народила 12 дітей. Вона ділилася своїм твердим свідченням зі своїми дітьми і викладала євангельські уроки, працюючи з ними, але вона визнавала, що її старші діти іноді отримували жорстке покарання, тому що вона мала гарячий характер і не завжди “рахувала до десяти”3, коли її провокували. Вона багато працювала, щоби опанувати цю слабкість і зрештою стала відомою своїм добрим серцем і служінням людям.
Сестра Фокс дожила до 104 років. За її довге життя вона пережила великі радості і важкі випробування, і вона навчала, що “життя іноді викладає важкі уроки. Найстійкіші рослини не виростають під склом, і сила характеру не гартується від уникання проблем”4.
Минулого року я піднялася на скелю Індепенденс Рок, щоби знайти, де сестра Фокс вирізбила на камені своє ім’я, коли їй було 13 і вона йшла в долину Солоного озера. Минулі 140 років майже стерли його, але я змогла розібрати “Рут травень 1867”. Я хотіла дізнатися більше про цю велику провідницю і ученицю Ісуса Христа, яка працювала все своє життя, щоби покращити себе і чиїм девізом було: “Царство Боже або нічого!”5
Моя наступна історія про жінку, яку я назву Мері. Вона була дочкою вірних батьків-піонерів, які багато чим пожертвували заради євангелії. Вона одружилася в храмі і була матір’ю 10 дітей. Вона була талановитою жінкою, яка привчала своїх дітей молитися, навчала їх, що треба багато працювати і любити одне одного. Вона сплачувала свою десятину, і вся сім’я в фургоні їздила на недільні збори.
Хоч вона знала, що її слабкість пити каву суперечить Слову мудрості, усе ж тримала кавник на плиті під стіною. Вона заявляла: “Господь не закриє для мене небеса за маленьку філіжанку кави”. Але через ту маленьку філіжанку кави вона не могла отримати храмову рекомендацію—як і ті її діти, хто пив каву разом з нею. І хоча вона дожила до глибокої старості і зрештою змогла стати гідною ввійти до храму і служити в ньому, тільки одна її дитина з десятьох взяла гідний храмовий шлюб, і велика кількість її потомства, вже в п’ятому поколінні, живе поза благословеннями відновленої євангелії, у яку вона вірила і заради якої так багато жертвували її прабатьки.
Остання історія—про Кристину (ім’я змінено), яка була охрищена і запечатана зі своєю сім’єю, коли була ще маленькою дівчинкою, але десь на життєвому шляху сім’я припинила жити за євангелією. Тепер їй скоро буде двадцять років, і вона наробила неправильних вчинків і почувалася дуже нещасною.
Одного дня я дала їй книгу “Особистий розвиток” і сказала: “Ця книга допоможе тобі розвинути в собі риси Христа, щоби ти змогла зробити ті зміни, яких прагнеш. Я пропоную тобі почати працювати з твоєю книгою вже сьогодні, а тоді принести її з собою на молодіжний вогник цього вечора і поділитися зі мною тим, що ти пізнала”. Того вечора вона сказала зі сльозами на очах: “Сьогодні я розпочала мій особистий розвиток”. Вона писала мені кілька разів після того. Вона почала знову ходити на недільні збори, на спільні заходи, на уроки семінарії. Через кілька тижнів її сестра і мати відвідали церкву разом з нею. Пізніше батько приєднався до них, і тепер вся сім’я повернулася разом до храму.
Отже, які уроки я винесла з цих історій стовно того, щоби пам’ятати, каятися і змінюватися?
Перший урок—кожний робить помилки6. Недавно я була з восьмирічною дівчинкою в день її хрищення. В кінці того дня вона сказала з усією упевненістю: “Я була охрищеною цілий день і не згрішила жодного разу!” Але досконалий день не триває вічно, і я впевнена, що зараз вона пізнає, як пізнаємо всі ми, що як завзято б ми не намагалися, ми не завжди уникаємо кожної поганої ситуації, кожного неправильного вибору, і не завжди контролюємо себе так, як мали б. Я часто чую про вибране, царське покоління цього розподілу, але я ніколи не чула, щоби його називали досконалим поколінням. Молодь до 20 років особливо вразлива, бо сила Сатани є реальною, і вони роблять свої перші великі незалежні вибори. Отже, вони також роблять свої перші великі помилки.
Це те, що сталося з Коріантоном в Книзі Мормона. Коріантон мав з вірою служити на місії, але він думав, що є достатньо сильним і достатньо розумним, щоби витримати ризиковані ситуації і погану компанію, і він мав великі проблеми і вчинив великий гріх, коли почав ходити в неправильні місця з неправильними людьми, роблячи неправильні речі7.
Мій другий урок—покаяння не є необов’язковим. Нам заповідано каятися8. Спаситель навчав, що якщо ми не покаємося і не станемо як мала дитина, ми ні в якому разі не зможемо успадкувати царство Боже9. Ми не повинні дозволити одній маленькій філіжанці кави, одній поганій звичці, одному неправильному вибору, одному хибному рішенню збити нас з пуття на все життя.
Іноді люди ставляться до покаяння легковажно. Я чула, як деякі люди казали, що каятися надто важко. Інші кажуть, що вони втомилися відчувати себе винними або їх образив провідник, який допомагав їм каятися. Іноді люди здаються, коли вони наробили помилок, і починають вважати, що для них надії немає. Деякі люди уявляють, що їм буде легше на душі, якщо вони просто залишать відновлену євангелію і підуть собі.
Це Сатана вкладає думки про безнадію в серця тих, хто наробив помилок. Господь Ісус Христос завжди дає нам надію. Він каже:
“Тебе було обрано виконати роботу Господа, але через провину, якщо ти не усвідомиш цього, ти впадеш.
Але пам’ятай, Бог милостивий; отже, покайся в тому, що ти зробив і що протирічить заповіді, яку Я дав тобі, і ти все ще є обраним, і знову покликаний на цю роботу”10.
Найлегший, найшвидший шлях до щастя і миру—це якнайшвидше покаятися і змінитися.
Урок третій— ми не робимо це самі. Неможливо зробити реальну зміну самотужки. Наша власна сила волі і наші власні добрі наміри—цього ще не досить. Коли ми робимо помилки або вибираємо неправильно, ми повинні отримати допомогу нашого Спасителя, щоби повернутися на шлях. Ми причащаємося тиждень за тижнем, щоби показати нашу віру в Його силу змінити нас. Ми сповідуємо наші гріхи і обіцяємо залишити їх11.
Коли наших найбільших зусиль не достатньо, то саме через Його благодать ми отримуємо силу, яка дозволяє нам продовжувати наші намагання12. Господь каже: “Якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони могли бути покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них”13.
Коли ми шукаємо Господньої допомоги, щоби змінитися, тоді ми маємо це обіцяння: “Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше”14. Господь не здається, [борячись за] нас. Він каже: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!”15 Радість і мир, які ми отримуємо, коли пізнаємо, що отримали прощення—це божественне благословення. Цей мир приходить в Господній час і в Його спосіб, але він дійсно приходить.
Мій останній урок—ми можемо змінюватися. Кожний день—це нова нагода згадати нашого Спасителя і слідувати Його прикладу. Без покаяння ми не можемо прогресувати16. Ось чому покаяння є другим принципом євангелії17.
Замість того, щоби виправдовувати слабкість, ми працюємо щоденно, розвиваючи хороші звички і якості, подібні до Христових. Президент Спенсер В. Кімбол казав: “Культивування якостей, подібних до Христових,—це важке і нескінченне завдання—воно не для сезонного робітника і не для тих, хто не хоче знову і знову докладати зусилля”18. Я навчилася у Кристини, що розвиток якостей, подібних до Христових, у нашому житті—це ознака того, що ми змінюємося.
Через те що ми всі смертні, ми всі робимо помилки. Покаяння не є необов’язковим, але ми робимо це не самотужки. У нас є Спаситель, Який допоможе нам каятися. Розвиваючи Його якості у своєму житті, ми будемо знати, що робимо зміни, які допоможуть нам наблизитися до Нього.
Сестра Фокс казала, що євангелія була її “захисною мантією від спокуси, [її] втіхою у смутку, [її] радістю і славою в усї [її] дні, і [її] надією на вічне життя”19. У неї був девіз: “Царство Боже або нічого”, бо вона знала, що прийнявши євангелію всім серцем, для неї здійсниться обіцяння, яке Спаситель дав нам усім: “Кожний, хто покається і буде хрищений в Моє ім’я, буде сповнений; і якщо він витерпить до кінця, ось, того я вважатиму невинним перед Моїм Батьком того дня, коли Я стану судити світ”20.
Саме через покаяння я прийшла до пізнання Спасителя, і саме тоді, коли я шукаю Його допомоги, щоби змінитися, моя віра і впевненість у Ньому зростають. Я свідчу про Його реальність і силу, в ім’я Ісуса Христа, амінь.