Живе, живе Спокутар мій!
Тому що Спаситель помер на Череповищі, смерть не має сили над жодним з нас.
Нещодавно я переглядав сімейні фотоальбоми. Мене сповнили приємні спогади, коли я один за одним переглядав знімки близьких людей під час сімейних виїздів на природу, днів народження, сімейних зустрічей, святкування річниць. З того часу, коли було зроблено ці фотографії, дехто з тих близьких серцю членів сім’ї вже пішов із життя. Я пригадав слова Господа: “Живіть разом у любові так, щоб оплакувати втрату тих, хто помер”1. Я сумую за кожним, хто залишив наше сімейне коло.
Але якою б важкою і болісною не була смерть, вона є частиною нашого земного досвіду. Ми почали наше тимчасове перебування, залишивши доземне існування і прийшовши на цю землю. Поет Уодсворт описав ту подорож у своїй натхненній оді безсмертю таким чином:
Наше народження—лиш сон і пам’яті утрата:
Душа, що просинається у нас, це Зірка нашого життя—
Живе далеко десь,
Й приходить здалеку:
Проте не в повнім забутті,
І не в суцільній наготі,
Але у хмарах слави неба ми прийшли
Від Бога ми прийшли, де був наш дім:
В дитинстві небеса—на відстані руки!2
Життя йде далі. За дитинством настає юність, а потім так непомітно приходить зрілість. Якщо ми шукаємо мету життя і розмірковуємо над його проблемами, то кожен з нас, раніше чи пізніше, постане перед питанням тривалості життя і особистого вічного життя. Ці питання особливо тривожать нас, коли помирають близькі нам люди і коли ми розуміємо, що невдовзі й самі маємо залишити тих, кого любимо.
У такі хвилини ми розмірковуємо над питанням, що мучить всіх людей, озвучене в давнину Йовом, який багато століть тому запитав: “Як помре чоловік, то чи він оживе?”3
Сьогодні, як і завжди, скептичні голоси ставлять під сумнів слово Бога. Кожен має вирішити, кого слухатися. Кларенс Дерроу, відомий юрист і агностик, проголосив: “Життя цінується дуже дешево, а смерть—невелика втрата”4. Шопенгауер, німецький філософ і песиміст, написав: “Прагнути безсмертя—це прагнути вічного продовження великої помилки”5. До їхніх слів приєднуються голоси нових поколінь, розпинаючи Христа знову, бо вони видозмінюють Його чудеса, ставлять під сумнів Його божественність і заперечують Його Воскресіння.
Роберт Блечфорд у своїй книзі God and My Neighbor (Бог і мій сусід) гостро критикував традиційні християнські вірування, такі як: Бог, Христос, молитва і безсмертя. Він самовпевнено твердив: “Я заявляю, що довів усе, що мав намір довести повно і рішучо. І жоден християнин, яким би великим і здібним він не був, не зможе протистояти моїм аргументам або похитнути моє переконання”6. Він оточив себе стіною скептицизму. Але тоді сталося щось неочікуване і його стіна раптово розпалася на уламки. Він відчув себе залишеним і беззахисним. Повільно він почав свій зворотний шлях до віри, яку так зневажав і осміював. Що спричинило цю кардинальну зміну в його поглядах? Смерть його дружини. З болем у серці він увійшов у кімнату, де лежала її смертна оболонка. Він знову поглянув в обличчя, яке так любив. Виходячи, він сказав другові: “Це вона і не вона. Все змінилося. Не стало чогось, що було в ній раніше. Вона не така, як була. Що могло піти з неї, як не душа?”
Пізніше він писав: “Смерть—це не те, що деякі люди собі уявляють. Це—ніби увійти в іншу кімнату. У тій кімнаті ми побачимо… любих нам чоловіків, жінок і милих дітей, яких ми любили і втратили”7.
Щоб протистояти поглядам сучасного світу, що ставлять під сумнів божественність Христа, ми звертаємося до бездоганного джерела, до свідчення людини, яка бачила Його на власні очі. Степан, що жив у біблійні часи, засуджений до жорстокої смерті мученика, поглянув у небеса і вигукнув: “Я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть”8.
Кого може не переконати хвилююче свідчення Павла коринтянам? Він проголосив, “що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і… з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. … А по всіх,—каже Павло,—Він з’явився й мені”9.
У нашому розподілі це саме свідчення сміливо виголосив пророк Джозеф Сміт, коли разом із Сідні Рігдоном він свідчив: “І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе!”10
Саме це знання—підтримує. Саме ця істина—втішає. Саме це запевнення спрямовує пригнічених горем з темряви до світла.
Напередодні Різдва в 1997 р. я познайомився з незвичайною сім’єю. Кожен у цій сім’ї мав непохитне свідчення про істину й реальність Воскресіння. Сім’я складалася з матері, батька і чотирьох дітей. Кожен з дітей—три сини і дочка—народилися з рідкісною формою м’язової дистрофії, і кожна дитина була інвалідом. Марк, якому в той час було 16 років, одужував після операції на спині, яка мала полегшити його здатність рухатися. Інші два хлопчики—13-річний Кристофер і 10-річний Джейсон—готувалися до від’їзду через кілька днів до Каліфорнії для проведення подібної операції. Єдина дочка Шонна, якій у той час було 5 років,—була прекрасною дитиною. Усі діти були розумними і сповненими віри. З усього було видно, що їхні батьки, Білл і Шеррі, пишаються кожним з них. Наша зустріч продовжувалася якийсь час і особливий дух цієї сім’ї заповнив мій кабінет і моє серце. Ми з батьком дали благословення двом хлопчикам, які готувалися до операції, а потім батько запитав, чи може маленька Шонна заспівати для мене. Батько попередив, що можливості її легенів дуже обмежені і їй, можливо, буде важко, але вона хоче спробувати. Під акомпанемент, записаний на плівку, прекрасним чистим голосом, без жодної фальшивої ноти, вона заспівала про яскравіше майбутнє:
Я мрію про день,
І прекрасний світ,
Про чудове місце, де живе сонце,
І сяє для мене з неба.
В цей прекрасний зимовий ранок,
Я так хочу, щоб моє бажання здійснилося,
І той прекрасний день, про який я так мрію,
Настав би зараз і тут.11
Коли вона закінчила спів, усі присутні ледве стримували свої почуття. Духовність того візиту задала тон моєму святкуванню Різдва того року.
Я підтримував стосунки з тією сім’єю, і коли найстаршому синові, Марку, виповнилося 19 років, було зроблено все необхідне, щоб він відслужив особливу місію в Головному управлінні Церкви. Згодом інші два брати мали нагоду відслужити таку ж місію.
Близько року тому Кристофера, якому на той час виповнилося 22 роки, остаточно здолала хвороба, якою були вражені всі ці діти. А потім, у вересні минулого року, мене повідомили, що пішла з життя маленька Шонна, якій на той час виповнилося 14 років. На поховальній службі на адресу Шонни звучали чудові слова. Спираючись на кафедру, щоб мати підтримку, кожен з братів, які залишилися жити, Марк і Джейсон, розповіли зворушливі історії з життя їхньої сім’ї. Мама Шонни співала в дуеті, виконавши чудовий музичний номер. Батько і дідусь Шонни також звернулися з проникливими виступами. Хоча вони долали душевний біль, кожен склав могутнє свідчення, що линуло з глибин душі, про реальність Воскресіння і про те, що Шонна й зараз жива, так само, як і її брат Кристофер, і вони чекають на славетне возз’єднання зі своєю милою сім’єю.
Коли настав мій час говорити, я розповів про той візит сім’ї до мого кабінету близько дев’яти років тому, і про те, як чудово тоді співала Шонна. На закінчення я сказав: “Тому що Спаситель помер на Череповищі, смерть не має сили над жодним з нас. Шонна живе, здорова й неушкоджена, і для неї настав тут і зараз той чудовий день, про який вона співала в той особливий переддень Різдва в 1997 р.”.
Мої брати і сестри! Ми сміємося, плачемо, працюємо, граємо, любимо й живемо. А потім ми вмираємо. Смерть—це наш спільний спадок. Усі мають пройти її воротами. Смерть приходить до літніх, стомлених і слабких. Вона приходить до молодих у розквіті їхніх надій і славних сподівань. Вона не обходить навіть малих дітей. Як сказав Павло: “Людям призначено вмерти один раз”12.
І якби не один Чоловік і Його місія, так, саме Ісус з Назарету, ми так і залишалися б мертвими. Народжений у стайні, покладений у ясла Він Своїм народженням виповнив натхненні проголошення багатьох пророків. Його було навчено згори. Він дав життя, світло і шлях. Багато людей ходило за Ним. Діти щиро любили Його. Гордовиті зневажали Його. Він розмовляв притчами. Він навчав прикладом. Він прожив досконале життя.
Його, Царя над царями і Господа над панами, зустріли так, як вітають ворога і зрадника. Потім було глузування, яке дехто називає судом. Вигуки “розіпни, розіпни Його”13 наповнили повітря. А потім почалося сходження на гору Череповища.
Його висміювали, Його кривдили, осипали глузуваннями та насмішками, а потім прибили до хреста під вигуки: “Христос, Цар Ізраїлів,—нехай зійде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували”14. “Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!”15 Його відповідь на це була такою: “Отче, відпусти їм,—бо не знають, що чинять вони!”16 “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!”17 Його тіло було покладено дбайливими руками в гробницю, висічену в скелі.
А першого дня тижня рано-вранці Марія Магдалина й Марія, мати Якова та інші прийшли до гробниці. На їхній подив там не було тіла їхнього Господа. Лука пише, що двоє чоловіків у блискучих одежах з’явилися біля них і казали: “Чого ви шукаєте живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!”18
Наступного тижня весь християнський світ святкуватиме найвидатнішу з усіх подій, записаних в історії. Це просте проголошення “Нема Його тут, бо воскрес”—було першим підтвердженням дійсного Воскресіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Порожня гробниця була втішаючим підтвердженням того Великоднього ранку, ствердною відповіддю на запитання Йова: “Як помре чоловік, то чи він оживе?”19
Для всіх, хто втратив близьких людей, ми перетворимо запитання, поставлене Йовом, у відповідь: Як помре чоловік, то він оживе. Ми знаємо, бо маємо світло даної через одкровення істини. “Я воскресення й життя,—як казав Учитель.—Хто вірує в Мене,—хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене,—повіки не вмре”20.
Через сльози і страждання, через страхи й смуток, через душевний біль і самотність від втрати близької людини приходить запевнення, що життя—вічне. Наш Господь і Спаситель є живим свідком того, що так і є.
Від усього серця я палко здіймаю голос у свідченні як особливий свідок і проголошую, що Бог—живий. Ісус—Його Син, Єдинонароджений від Батька у плоті. Він—наш Викупитель, Він—наш Посередник перед Батьком. Саме Він помер на хресті, щоб викупити наші гріхи. Він став первістком серед воскреслих. Через те, що Він помер, усі житимуть знову. О, яку солодку радість несуть ці слова: “Живе, живе Спокутар мій!21. Нехай увесь світ знає це і живе цим знанням. Про це я смиренно молюся в ім’я Ісуса Христа, Господа і Спасителя, амінь.