“Якби ці старі стіни могли говорити”
Понад століття з трибуни Скинії на весь світ лунали слова пророків, провидців і одкровителів останніх днів.
На прес-конференції, що відбулася 1 жовтня 2004 року, Президент Гордон Б. Хінклі заявив: “Я з повагою ставлюся до цієї будівлі. Я люблю її. Я шаную її. Я хочу, щоб її було збережено. … Я хочу побачити стару Скинію в її первинному вигляді, щоб послаблені з’єднання було скріплено… і зміцнено. Щоб її первісну чудову красу було збережено.” Потім він подивився на мене і сказав: “Не робіть того, чого ви не повинні робити, але що б ви не робили, робіть добре і правильно”1.
Ті слова, що хвилювали й лякали, були наказом зберегти, зміцнити і повернути стару Солт-Лейкську Скинію в її первинному вигляді, але оновлену й готову до наступного довгого періоду видатного служіння.
Сьогодні, дорогий Президенте, ми представляємо цю стару будівлю по-новому оздоблену, влад побудовану, таку ж урочисту, якою вона була протягом усіх років свого існування. Будівля стала більш зручною. Верховний єпископат разом з понад 2000 проектувальників з гордістю повертають “стару Скинію в її первинному вигляді”, даючи гарантію ще на 100 років.
Прохання президента Хінклі повернути “стару Скинію в її первинному вигляді” стало стандартом, виходячи з якого приймалися складні архітектурні й будівельні рішення. Саме цією фразою ми користувалися, щоб пояснити суть і мету проекту. Ці слова були прирівняні до прапора волі полководця Моронія, який було “піднято над кожною баштою”, “в яке б місце він не входив”2.
Якби ці старі стіни могли промовляти, вони б висловили щиру вдячність компаніям FFKR Architects, Jacobsen Construction сompany і, що найбільш важливо, усім церковним проектувальникам та багатьом іншим, хто сприяв своїм вмінням успішному здійсненню цього починання. Один літній учасник проекту зазначив: “Коли ми радилися разом, Господь мав змогу наділяти нас здібностями, що перевищували наші природні таланти”.
Учасники проекту відчували глибоке благоговіння перед красою Скинії, перед тими, хто її колись побудував, дивуючись якості їхньої роботи. Вони були вражені тим, що понад століття з трибуни Скинії на весь світ лунали слова провидців і одкровителів останніх днів.
Якби ці старі стіни могли говорити, то я впевнений, що вони висловили б вдячність за новий міцний фундамент. Ці старі стіни радіють наявності нового сталевого поясу, що допомагає їм стояти рівно й непорушно. Ці старі стіни подякували б за те, що зі стелі було знято 14 шарів фарби, зроблено стяжку й нанесено новий шар фарби.
Ці старі стіни висловили б вдячність за захист і красу нового блискучого алюмінієвого даху і разом з лавами раділи б посмішкам на обличчях відвідувачів, коли ті побачать більш удосконалені сидіння і збільшену на кілька сантиметрів відстань між лавами.
Ці старі стіни раді і вдячні за вдосконалення, які допоможуть краще насолоджуватися надихаючою музикою.
Можна лише уявити, що ці старі стіни можуть пригадати стосовно багатьох проповідей, які вони уважно вислуховували протягом років.
Якби ці старі стіни могли промовляти, вони б вигукнули: “Ми тут були!”, коли Президент Джозеф Ф. Сміт піднявся після довгої хвороби, щоб прийти на генеральну конференцію в жовтні 1918 р. На вступній сесії він звернувся до святих і з хвилюванням у голосі сказав: “Я не буду і не наважуся підступатися до всього того, що лежить у мене на серці цього ранку; я відкладу на майбутнє, коли Господу це буде угодно, свої спроби відкрити те, що лежить у мене на серці, про що я думаю”. Далі він продовжував: “Ці п’ять місяців я не був самотнім. Я жив у дусі молитви, благання, віри й рішучості; я постійно перебував у спілкуванні з Господнім Духом”3. Пізніше ми дізнаємося, що напередодні конференції Президент Сміт отримав одкровення, записане як видіння про викуплення померлих, що пізніше стало 138 розділом книги Учення і Завіти.
Якби ці старі стіни могли говорити, то нагадали б нам про суворі, похмурі дні Великої депресії. Вони б згадали квітневу генеральну конференцію 1936 р., коли Президент Гебер Дж. Грант проголосив, що Церква розпочинає Церковний план безпеки, який пізніше було названо Церковним планом благополуччя. Через шість місяців він пояснював: “Нашою головною метою було розробити… систему, завдяки якій прокляття ледарства разом із негативними наслідками допомоги з безробіття були б скасовані, а незалежність, працьовитість, економність і самоповага знову зайняли своє місце серед наших людей. Мета Церкви—допомогти людям допомагати собі. Праця повинна знову посісти належне їй місце як головний принцип життя членів нашої Церкви”4.
У жовтні 1964 р. за дорученням Президента Девіда О. Маккея старійшина Гарольд Б. Лі говорив про божественне доручення батькам. Ці старі стіни пам’ятають, як старійшина Лі зазначив, що зачитає листа, написаного у 1915 р. і підписаного Першим Президентством. Але перш ніж почати, він зазначив: “На мою думку, це схоже на те, що Марк Твен сказав про погоду: “Ми багато про неї говоримо, але ніяк не можемо на неї вплинути”. Потім старійшина Лі зачитав того листа 50-річної давності:
“Ми радимо й закликаємо по всій Церкві запровадити “Домашній вечір”, під час якого батьки й матері зможуть збирати своїх хлопчиків і дівчаток навколо себе в домі й навчати їх слову Господньому”. …
А потім таке обіцяння:
“Якщо святі послухаються цієї поради, ми обіцяємо їм за це великі благословення. Зросте любов у сім’ї та послух батькам. У серцях молоді Ізраїля буде розвинуто віру, і вони здобудуть силу, щоб боротися зі злим впливом і спокусами, що оточують їх”5.
Ці старі стіни пам’ятають цілковиту тишу, яка запанувала у Скинії в 1985 р., коли було оголошено про виступ старійшини Брюса Р. Макконкі. Ці старі стіни відчули той неймовірний дух благоговіння, коли старійшина Макконкі закінчив свій виступ такими хвилюючими словами:
“А стосовно цієї досконалої спокути, яку було здійснено пролиттям Божої крові, я свідчу, що вона відбулася в Гефсиманії та на Голгофі, а про Ісуса Христа я свідчу, що Він—Син Живого Бога і Його було розіп’ято за гріхи світу. Він—наш Господь, і наш Цар. Я знаю це сам, а не від когось іншого.
Я—один з Його свідків, і в майбутньому я доторкнуся до відцвяшних слідів на Його руках і ногах, і зрошу Його ноги своїми сльозами.
Але я знатиму так само досконало, як знаю тепер, що Він є Сином Всемогутнього Бога, що Він—наш Спаситель і Викупитель, і що спасіння приходить у викупительній Його крові й через неї і ніяким іншим шляхом”6.
У 1995 р. Президент Хінклі сказав жінкам Церкви: “Беручи до уваги мудрування, які видаються за істину, обман стосовно норм і цінностей, привабливість і спокусливість гріхів світу, ми відчуваємо обов’язок попередити і застерегти”. Потім він продовжив читати:
“Ми, Перше Президентство, і Рада Дванадцятьох Апостолів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, урочисто проголошуємо, що шлюб між чоловіком і жінкою встановлено Богом і що сім’я є центральною частиною Творцевого плану для вічної долі Його дітей.
Чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити один одного і своїх дітей і піклуватися один про одного, а також про своїх дітей. “Діти—спадщина Господня” (Псалми 127:3). Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні й духовні потреби, вчити їх любити один одного й служити один одному, дотримуватися заповідей Божих і бути законослухняними громадянами, де б вони не жили. Чоловіки і дружини—матері і батьки—будуть відповідати перед Богом за виконання цих обов’язків”7.
Я вдячний за цю надзвичайну будівлю. Вона—священний пам’ятник нашому минулому і величний прапор надії на майбутнє. Я свідчу про божественність нашого Небесного Батька, про велику любов Спасителя до кожного з нас. Ми надзвичайно благословенні тим, що нас веде пророк Бога. В ім’я Ісуса Христа, амінь.