Писання
Учення і Завіти 134
Завантаження
Уся книга (PDF)
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Розділ 134

Декларація віросповідання стосовно урядів і законів взагалі, прийнята одностайним голосуванням на генеральному зібранні Церкви, що проводилося в Кертленді, штат Огайо, 17 серпня 1835 року. Багато святих зібралися для обговорення запропонованого змісту першого видання книги Учення і Завіти. У той час цій декларації було дано таку передмову: “Щоб ставлення нашого віросповідання до земних урядів і законів взагалі не тлумачили неправильно і не розуміли неправильно, ми вважаємо за належне викласти наприкінці цієї книги нашу думку щодо цього”.

1–4, Уряди мають оберігати свободу совісті й поклоніння; 5–8, Усі люди мають підтримувати свої уряди і поважати й шанувати закон; 9–10, Релігійні спільноти не повинні виконувати роль цивільної влади; 11–12, Людей виправдано в самозахисті і захисті свого майна.

1 Ми віримо, що ауряди було запроваджено Богом на благо людини і що Він покладає на людей бвідповідальність за їхні вчинки по відношенню до них, як у законотворчості, так і у нагляді за виконанням закону, заради блага і безпеки суспільства.

2 Ми віримо, що жодний уряд не може мирно існувати, якщо не встановлено і не зберігаються в непорушності такі закони, які уможливлюють для кожної особи авільний вияв свободи бсовісті, право на власність і на розпорядження нею, а також на взахист життя.

3 Ми віримо, що всі уряди за необхідністю мають потребу в державних аслужбовцях і урядовцях для нагляду за виконанням виданих ними законів; і що таких, які будуть виконувати закон у рівноправності й справедливості, слід шукати й підтримувати голосом народу, якщо це республіка, або волею монарха.

4 Ми віримо, що релігію встановлено Богом і що люди відповідальні перед Ним, і тільки перед Ним, за те, як вони її сповідують, якщо їхні релігійні погляди не схиляють їх до порушення прав і свобод інших; але ми не віримо в те, що людський закон має право втручатися у визначення правил апоклоніння, щоб звʼязувати совість людей, ані диктувати форми публічного та приватного поклоніння; що цивільний урядовець має стримувати злочинність, але ніколи не контролювати совість; має карати провину, але ніколи не придушувати свободу душі.

5 Ми віримо, що всі люди зобовʼязані підтримувати й захищати уряди тих країн, де вони живуть, маючи в законах цих урядів захист своїх невідʼємних і невідчужених прав; і що заклик до заколоту і абунт є неприйнятними для кожного громадянина, якого захищено таким чином, і мають каратися відповідно; і що всі уряди мають право встановлювати такі закони, які, на їхній розсуд, найкраще розраховані на захист інтересів народу, але які, у той самий час, зберігають святість свободи совісті.

6 Ми віримо, що кожну людину слід шанувати на її посаді, правителів та урядовців, як таких, кого було поставлено для захисту безвинних і покарання винних; і щоб до азаконів усі люди обовʼязково мали повагу і шану, оскільки без них мир і гармонію буде витіснено анархією та терором; людські закони встановлено саме для того, щоб регулювати наші інтереси як окремих людей і як народів, між людиною і людиною; а божественні закони, дані з небес, приписують правила того, що стосується духовного, для віри й поклоніння; за ті та інші людина відповідає перед своїм Творцем.

7 Ми віримо, що правителі, держави й уряди мають право і зобовʼязані запроваджувати закони для захисту всіх громадян у їхньому вільному сповідуванні своїх релігійних вірувань; але ми не віримо, що вони мають справедливе право позбавляти громадян цього привілею або обмежувати їх у їхніх поглядах, якщо виявляється увага і благоговіння до законів і якщо такі релігійні погляди не виправдовують заклик до заколоту чи змову.

8 Ми віримо, що скоєння злочину має акаратися відповідно до природи порушення; щоб убивство, зрада, грабіж, крадіжка і порушення миру в суспільстві в усіх проявах, каралися за характером злочину і мірою зла, яке нагромаджується серед людей, за законами уряду тієї країни, де порушення скоєно; а заради миру в суспільстві і спокою всі люди мають пропонувати свою допомогу і використовувати свої сили для притягнення порушників добрих законів до покарання.

9 Ми не віримо в справедливість змішування релігійного впливу і цивільного врядування, коли одна релігійна спільнота підтримується, а інша обмежується у своїх духовних привілеях, і особисті права її членів як громадян заперечуються.

10 Ми віримо, що всі релігійні спільноти мають право розбиратися зі своїми членами за неправильну поведінку, згідно з правилами і порядками таких спільнот за умови, що такі міри будуть застосовуватися заради товаришування і доброго становища; але ми не віримо в те, що будь-яка релігійна спільнота має повноваження судити людей в їхньому праві на власність чи життя, забираючи у них земні блага, або погрожуючи смертю чи каліцтвом, або застосовуючи до них будь-яке фізичне покарання. Вони можуть тільки авідлучати їх від своєї спільноти і позбавляти їх свого товаришування.

11 Ми віримо, що люди мають звертатися до цивільного закону для відшкодування за усі несправедливості й образи, якщо скривджено особу, якщо порушено право на власність чи завдано шкоди репутації, де існують такі закони, які це захищатимуть; але ми віримо, що всіх людей виправдано в самозахисті, у захисті своїх друзів, і власності, і уряду від беззаконних нападів і вторгнень будь-яких осіб у часи гострої потреби, де неможливо негайно звернутися до законів і отримати допомогу.

12 Ми віримо, що справедливо апроповідувати євангелію народам землі й попереджати праведних спасати себе від тлінності світу; але ми не віримо, що правильним є втручатися в життя підневільних слуг, або проповідувати їм євангелію, або христити їх всупереч волі й бажанню їхніх господарів, або мати з ними недозволені стосунки, або впливати на них найменшою мірою, щоб викликати їхнє незадоволення своїм положенням у цьому житті, таким чином піддаючи ризику життя людей; ми віримо, що таке втручання є незаконним і несправедливим, а також небезпечним для спокою кожного уряду, який дозволяє тримати людину в поневоленні.