2016
Сім лагідних чудес

Сім лагідних чудес

Автор живе в штаті Невада, США.

Господь благословив моє життя чудесами, що допомогли мені йти шляхом, який Він для мене приготував.

Seven Tender Miracles Along the Way

Ілюстрація Реда Хансена

Навчаючи багатьох чудових людей і служачи їм у Форт-Вортській Техаській місії, я часто роздумував над своїм благословенним життям. Я в захваті від сімох особливих подій у своєму житті, які я вважаю чудесами.

По-перше, я вижив на початку свого життя, яке почалося за дуже скромних обставин. Я народився на земляній підлозі в хатинці своєї матері в Дессі, Ефіопія. Мама була єдиною родичкою, яку я будь-коли знав, і вона сама збудувала хижку заввишки 2,4 метри куполоподібної форми з палиць та грязі, яку вона зверху покрила травою та листям. У нашому поселенні не було ні водопроводу, ні каналізації. Хвороби і смерть лютували у нашій kebele, тобто в місцевості. Було дуже важко знайти їжу, а купити її було для нас просто неможливо. Не було такого дня, коли б ми з мамою не голодували.

Коли мені було 4 роки, у мами розвинулася смертельна хвороба. З останніх сил ми допленталися до лікарні, де моя дорога, зовсім змучена матуся померла. Завдяки співробітникам лікарні я не залишився помирати від голоду на вулиці. Вони влаштували мене до притулку для сиріт у місті Аддіс-Абеба, столиці Ефіопії.

Друге диво сталося в моєму житті, коли воно докорінно змінилося. У цьому притулку для сиріт я жив у чистій будівлі, спав у ліжку і їв стільки, скільки хотів. Інші сироти також втратили близьких, і вони навчили мене, як прийняти втрату мами. Вечорами ми збиралися і співали пісні англійською мовою, а молилися амхарською—нашою рідною мовою. Ми молилися один за одного і просили Бога благословити нас тим, щоб нас усиновили в “хороші, добрі, люблячі сім’ї”. І музика, і молитви глибоко вплинули на моє життя. Я ніколи не переставав молитися.

По-третє, мене познайомили з місіонерами і Церквою, коли мені було вісім років. Мене запросили подивитися освячення першої будівлі, зведеної Церквою СОД в Ефіопії в неділю, 30 листопада 2003 року. Під час освячення я відчув сильний вплив Святого Духа, а присутні місіонери випромінювали радість, щастя і той самий сильних дух. Я пам’ятаю, як подумав, що хотів би бути таким, як вони. Але я й гадки не мав, як можу досягнути цієї мети.

Четверте диво настало невдовзі після цього. Одна сім’я зі Сполучених Штатів мене усиновила. Мій новий батько взяв мене з притулку для сиріт і привіз додому. Ми почали процес знайомства, а я почав звикати до нового оточення.

З моєю появою відразу ж виникло багато труднощів. Куди б я не пішов, люди сміялися з моєї англійської мови. Моя обмежена освіта спричинила труднощі в школі. Я молився про допомогу, а потім працював старанніше, ставав кмітливішим, долаючи прогалину в освіті, особливо з англійської мови. Небесний Батько знову відповів на мої молитви. Через два роки я пишався тим, що перескочив через один клас.

Після цього настали труднощі вдома. Молитви до Господа, високі особисті цілі й велике бажання досягнути успіху допомогли мені пройти через цей надзвичайно складний період. Згодом за допомогою соціального працівника ми з батьком погодилися розірвати усиновлення. То був час молитов, віри і допомоги від Небесного Батька.

Тепер, коли мені було 15 років, приблизно рік я жив з прийомною сім’єю. Саме тоді й сталося п’яте чудо. Коли я катався на санчатах з двома друзями, то познайомився з сім’єю СОД, яка мала двох чудових донечок. Коли та сім’я їхала додому, одна з дочок вголос сказала: “Я думаю, що Господь хоче, аби ми усиновили Єфрема Сміта”. Дивовижно, але три інші члени тієї сім’ї також отримали таке натхнення. Той батько звернувся до Відділу соціальної служби і невдовзі я переїхав до свого нового дому. З самого початку мій дивовижний новий батько дав мені свободу волі. Наприклад, він пояснив, що їхня сім’я в неділю ходить до церкви. Він дозволив мені вибирати: іти з ними чи залишатися вдома. Він сказав, що так само мене любитиме, навіть якщо я не ходитиму до церкви. Я вирішив ходити до церкви, і з того часу я прийняв багато інших праведних рішень.

Шосте чудо сталося тоді, коли я отримав свідчення про євангелію. Одного разу в неділю я сидів на причасних зборах і співав “О, як осягнути Ісусові милості” (Гімни, № 193). Сльози, як горошини покотилися по моїх щоках, коли я отримав особисте свідчення про те, що Ісус є Христос і що ця Церква є Його Церквою.

Нарешті, коли минуло дев’ять років, я знав, як стати таким, як ті місіонери! Стати місіонером тепер можна було з 18 років, але моє усиновлення ще не було завершене. Я чекав сім довгих місяців, поки усиновлення завершилося. Згодом я надіслав документи на місію. Через чотири дні я отримав місіонерське покликання. Усього через тиждень Господь благословив мене остаточним завершенням процесу усиновлення і покликанням на місію. Я надзвичайно дорожу обома документами! Вони є моїм сьомим чудом. Так, дійсно, треба було здійснитися багатьом чудесам, щоб з тієї глинобитної хижки в Ефіопії я потрапив на свою дорогоцінну місію.