2016
Що було для мене найважливішим?
попереднє наступне

Що було для мене найважливішим?

Елеонора Соннелліні, Трієст, Італія

Latter-day Saint Voices

Ілюстрація Стена Фелловса

На третьому курсі коледжу, десь на середині навчального року я зрозуміла, що тих грошей, які я заощадила для оплати оренди та комунальних послуг буде недостатньо, щоб оплатити літні місяці. То був такий час року, коли я могла працювати, щоб сплатити за наступний семестр. Я почала підробляти продавцем у магазині.

Усе було добре, поки графік роботи не змінився і мені випадало працювати в неділю. Під час співбесіди з роботодавцем я нічого не казала про те, що не зможу працювати в неділю, бо в той час магазин у цей день не працював. Однак та робота була для мене важливою, і мені подобалося те, що я роблю. Я працювала з подругою, і ми з нею могли відпочивати дві неділі і дві працювати. Це дозволяло мені приходити на деякі церковні збори і виконувати своє покликання.

Однак невдовзі я зрозуміла, що більше не можу працювати за таким графіком. У мене дійсно з’явилося відчуття, що я не можу виконувати свої недільні обов’язки, навіть якщо й не працюю кожну неділю. Я почала запитувати себе, що ж робити, аби змінити ситуацію. Після молитви, в якій я просила про спосіб пом’якшити серце свого начальника, я прочитала 1 Нефій 7. Я пам’ятаю, як читала вірш 19, у якому сказано, що серця братів Нефія пом’якшилися після того, як він за них молився. Зрештою я спромоглася поговорити зі своїм роботодавцем про те, щоб не працювати в неділю.

Я сказала своїм керівникам, що належу до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і вони запитали мене, у що вірять святі останніх днів. Коли я запитала у них, чи зможу не працювати в неділю, відповідь була негативною. Вони зазначили, що під час першої співбесіди я сказала, що зможу працювати в будь-який день тижня і я ніколи не згадувала про якісь релігійні вимоги.

Минали місяці без жодних змін, аж поки однієї неділі, поспішаючи після церковних зборів на роботу, я не запитала себе: “Що для тебе є найбільш важливим?” Відповідь була негайною і її було неможливо не зрозуміти: Церква, євангелія, служіння у своєму покликанні, повноцінна участь у недільних зборах і наслідування Христа словом і ділом.

Я вирішила, що знову попрошу не працювати в неділю, але цього разу зроблю це, тримаючи заяву про звільнення у руках на той випадок, якщо вони відмовлять мені вдруге.

Я молилася і постилася та отримала підбадьорення через текстові послання від друзів.

На час моєї співбесіди, хоча серце й калатало, я була спокійна, бо знала, що я чиню правильно. Цього разу мій начальник погодився. То була відповідь на мою молитву. Я порвала заяву про звільнення, як тільки прийшла додому.

Той випадок приніс мені багато благословень, але найшвидшим і найпомітнішим благословенням було те, що я змогла залишитися на робочому місці й надалі дотримуватися Суботнього дня у святості. Я щиро вдячна за це Господу.