Спокута нашого Спасителя
Старійшина М. Рассел Баллард
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
З виступу на квітневій генеральній конференції 2004 року.
Якби ми могли по-справжньому зрозуміти Спокуту Господа Ісуса Христа, ми б зрозуміли, якими цінними є кожен окремий син чи дочка Бога.
Фрагмент картини Гефсиманія, художник Саймон Дьюї
У січні 2004 року наша сім’я переживала трагічну втрату нашого онука Натана під час авіакатастрофи. Натан служив у російськомовній Балтійській місії. Він любив людей і знав, що служити Господу—це привілей. А через три місяці після того, як я запечатав на вічність його шлюб з його коханою Дженніфер, цей нещасний випадок забрав його життя. Те, що Натана було забрано з нашого земного життя настільки несподівано, змусило нас звернутися всім серцем і думками до Спокути Господа Ісуса Христа. Хоч я нездатний виразити словами усе значення Спокути Христа, я молюся, щоб міг пояснити, що Його спокута означає для мене і нашої сім’ї і що вона також може означати для вас і вашої сім’ї.
Дорогоцінне народження Спасителя, життя, Спокута в Гефсиманському саду, страждання на хресті, поховання в гробі Йосипа і славетне воскресіння—усе перетворилося для нас на оновлену реальність. Воскресіння Спасителя гарантує усім нам, що одного дня ми, так само, як і Він, воскреснемо. Яким заспокоєнням, якою втіхою є цей великий дар, що приходить через сповнену любові благодать Ісуса Христа, Спасителя і Викупителя всього людства. Завдяки Йому ми знаємо, що зможемо знову бути з Натаном.
Немає сильнішого вияву любові, ніж героїчна Спокута, здійснена Сином Бога. Якби не існувало плану нашого Небесного Батька, створеного до початку світу, то в буквальному розумінні все людство—покоління минулі, теперішні і майбутні—лишилося б без сподівання на вічний розвиток. Внаслідок Адамової провини смертні люди були відділені від Бога (див. Римлянам 6:23), і так було б назавжди, якби не було знайдено способу розірвати пута смерті. Це було нелегко, бо вимагало вікарної жертви одного, хто був безгрішним, і таким чином міг узяти на Себе гріхи всього людства.
На щастя, Ісус Христос сміливо приніс цю жертву в стародавньому Єрусалимі. Там, у тихій самотності Гефсиманського саду, Він став навколішки серед вузлуватих оливкових дерев, і якимось незбагненним способом, який жоден з нас не може повністю збагнути, Спаситель взяв на Себе гріхи світу. Хоча Його життя було чистим і безгрішним, Він зніс всю кару за гріх—ваш, мій і кожного, хто будь-коли жив. Його розумові, емоційні і духовні муки були настільки великими, що краплі крові сочилися з кожної Його пори (див. Лука 22:44; УЗ 19:18). Більш того, Ісус відстраждав добровільно, щоб усі ми мали можливість омитися і стати чистими—через нашу віру в Нього, покаяння у гріхах, хрищення істинною владою священства, отримання очищувального дару Святого Духа під час конфірмації і прийняття всіх інших важливих обрядів. Без спокути Господа жодне з цих благословень не було б досяжним для нас, і ми не змогли б стати гідними і підготовленими повернутися в присутність Бога і жити з Ним.
Я вірю, що якби ми могли по-справжньому зрозуміти Спокуту Господа Ісуса Христа, ми б зрозуміли, якими цінними є кожен окремий син чи дочка Бога. Я вірю, що вічна мета нашого Небесного Батька для Його дітей загалом досягається шляхом малих і простих справ, які ми робимо один для одного. Серцем англійського слова atonement (спокута) є слово one (один). Якби все людство зрозуміло це, не було б жодної людини, про яку б ми не турбувалися, незалежно від їхнього віку, раси, статі, релігії або соціального чи економічного становища. Ми б намагалися наслідувати Спасителя і ніколи б не були злими, байдужими, нечемними або нечутливими до інших.
Фрагмент картини Гефсиманія, художник Саймон Дьюї
Якби ми по-справжньому розуміли Спокуту і вічну цінність кожної душі, ми б розшукували заблукалого хлопчика і дівчинку, кожну заблукалу дитину Бога. Ми б допомогли їм дізнатися про любов Христа до них. Ми б зробили все, що в наших силах, щоб підготувати їх до отримання спасительних обрядів євангелії.
Коли я думаю про свого онука Натана і те, яким цінним він є для нас, я можу бачити і ясніше відчувати, що має Небесний Батько відчувати до всіх Своїх дітей. Ми не хочемо, щоб Бог плакав через те, що ми не зробили всього, що могли б, аби поділитися з усіма Його дітьми відкритими істинами євангелії. Я молюся, щоб кожен з вас намагався дізнатися про благословення Спокути і щоб ви намагалися бути гідними служити Господові на місіонерській ниві. Саме Ісус сказав: “І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки oдну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!” (УЗ 18:15; курсив додано). Не тільки ваша радість, великою буде радість Господа за душу, яка покаялася! Бо для Нього цінним є кожний.
Наш Небесний Батько дотягнувся до нас через Спокуту нашого Спасителя. Він запрошує всіх “прий[ти] до Христа, Який є Святи[м] Ізраїля, і скуштува[ти] Його спасіння, і силу Його викуплення” (Oмній 1:26). Він навчав нас, що через вірність принципам євангелії, через отримання відновлених обрядів спасіння, через постійне служіння і після того, як ми витерпимо до кінця, ми зможемо повернутися до Його священної присутності. Чи існує у світі щось інше, що було б так важливо знати, як це?
На жаль, у теперішньому світі про важливість людини судять за розмірами аудиторії, перед якою вона виступає. Саме в такий спосіб оцінюють засоби інформації і спортивні програми, саме так іноді визначається успіх у бізнесі та популярність уряду. Ось, мабуть, чому такі ролі, як батько, мати і місіонер рідко отримують тривалі аплодисменти. Батьки, матері і місіонери “виступають” перед дуже малими аудиторіями. Однак для Господа може бути тільки oдин розмір аудиторії, що має постійне значення—і він дійсно oдин—це один з нас: ви, я і кожна дитина Бога. Парадокс Спокути в тому, що вона є нескінченною і вічною, а стосується людей індивідуально, однієї особи за раз.
Ніколи, ніколи не забувайте про цінність однієї людини. Завжди пам’ятайте просту настанову Господа: “Якщо ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте” (Іван 14:15). Завжди намагайтеся жити гідно усіх священних благословень Спокути Господа Ісуса Христа. У своїй скорботі через розлуку з нашим дорогим Натаном, ми відчуваємо мир, який може дати тільки Спаситель і Викупитель. Члени нашої сім’ї один за одним зосередилися на Ньому, і ми тепер співаємо з великою подякою і розумінням:
“Як осягнуть мені, що Він зробив для нас?
Життя віддав за нас!
Як осягнуть мені цю святу любов?”
(“О, як осягнути Ісусові милості”, Гімни, № 110.)
Давайте ж іншим, а також і самі отримуйте кожне з благословень, яке приносить Спокута Господа Ісуса Христа.