Поможи недовірству моєму

Стефані Х’юз, шт. Техас, США

Якось на вихідні я прокинулася і нічого не чула своїм лівим вухом. Я зателефонувала лору і записалася на прийом.

Лікар відразу ж направив мене на аудіограму, щоб перевірити слух. Я почала хвилюватися, коли не змогла почути лівим вухом жодного звуку під час перевірки. У кінці перевірки аудіолог зробив висновок, що у мене сталася сенсоневральна тугоухість, тобто було пошкоджено черепномозковий нерв, що відповідав за слух.

Я була приголомшена. Мені було лише 26 років, а мова вже йшла про слуховий апарат. Серед того, що мені подобалося найбільше, була музика. Чи зможу я й далі грати на інструментах і співати?

Лікар прописав стероїд, щоб побачити, чи це допоможе, але він був переконаний, що я назавжди втратила слух.

Невдовзі я вже не могла стримувати свої емоції, і розплакалась. Я боялася того, що буде в майбутньому, і мені було сумно, що я ніколи знову не буду мати нормальний слух.

Того вечора мій чоловік Брайян запропонував дати мені благословення священства. Я сподівалася, що благословення, яке він мені дасть, втішить і зміцнить мене, щоб я могла справлятися з втратою слуху, але натомість Брайян пообіцяв у своєму благословенні, що мій слух повністю відновиться. Я не могла цьому повірити.

“Мабуть, мій чоловік помиляється”,—подумала я.—У лікаря було багато таких пацієнтів, як я, і він сказав, що мій слух не відновиться.

Після того я запитала Брайяна, чи він вважає, що обіцяне благословення було його волею чи волею Господа. Брайян відповів, що відчував сильне спонукання дати таке обіцяння. Це мене не переконало.

Коли я обмірковувала свою ситуацію, то пригадала вірш з Євангелії від Марка, коли Ісус казав сповненому безнадії батьку: “Тому, хто вірує, все можливе!” Чоловік відповів: “Вірую, Господи,—поможи недовірству моєму!” (Maрк 9:23–24). Таким було моє благання до Небесного Батька. Я хотіла вірити, що буду зцілена, але не мала впевненості. Мені не вистачало віри в те, що Господь допоможе мені в моїй складній ситуації.

Після молитви я подумала про урок, який проводила для молодих жінок і в якому йшлося про силу благословення священства. Я дала завдання класові попросити благословення і пообіцяла, що Господь зцілить хворих завдяки благословенням. Як я могла сподіватися, що вони повірять, якщо мені не вистачало віри? Я вирішила покласти свою довіру на Господа—Він не обманював мене до того.

Через два тижні мій слух повністю відновився. Аудіолог і лікар не могли повірити.

Я вічно буду вдячна Небесному Батькові, що мій слух відновився, але я ще більше буду вдячна за урок, який засвоїла. Навіть якщо й не завжди нам буде обіцяно таке благословення, я знаю, що Господь нас благословить, якщо ми будемо мати віру і покладатимемося на Нього.