Перехід до Товариства допомоги
Минулого року сестра Бонні Л. Оскарсон, генеральний президент Товариства молодих жінок, і сестра Лінда К. Бертон, генеральний президент Товариства допомоги, розмістили прохання на церковних сторінках у Facebook. Вони просили молодих жінок і сестер Товариства допомоги, а також батьків, провідників і вчителів, які задіяні в тому, щоб надавати допомогу молодим жінкам, поділитися досвідом про перехід з Товариства молодих жінок до Товариства допомоги. Ці два президенти отримали відгуки з усього світу.
Багато молодих жінок висловлювали захоплення, що навколо них є сильні жінки, в той час як інші ставилися до цього стримано.
Далі подано кілька відгуків стосовно того, як зробити перехід з Товариства молодих жінок до Товариства допомоги легшим. Вони поділяються на дві групи: (1) Що ми можемо робити в Товаристві молодих жінок? і (2) Що ми можемо робити в Товаристві допомоги?
У Товаристві молодих жінок
1. Приходьте на вступну частину уроку в Товаристві допомоги.
Багато провідників Товариства допомоги запрошували молодих жінок на вступну частину раз на місяць, а дівчат класу Лавр час від часу на урок.
Джилл, провідник Товариства допомоги, розповіла, що роблять в її приході. Вона написала: “Ми закликаємо молодих жінок сісти поруч із сестрою Товариства допомоги перед зборами, запитати у неї про її життя. Це допомагає молодим жінкам побачити, що сестри Товариства допомоги не відрізняються від них”.
2. Познайомтеся в неформальних ситуаціях.
“Я чітко пам’ятаю, як допомагала мити посуд після поминального обіду,—написала Рейчел, молода жінка.—Я почала розмовляти і сміятися з іншими сестрами, які були на кухні, і я відчула себе однією з них. Вони сказали, що впевнені в мені. То був переломний момент для мене”.
Бека, сестра Товариства допомоги, взяла на себе ініціативу познайомитися з молодими жінками. Вона написала: “Я скористалася соціальними медіа, щоб подружитися з молоддю і дізнатися, що їм подобається. Завдяки цьому ми стали друзями”.
3. Навчайтеся від жінок, які люблять Товариство допомоги.
“Я виросла у містечку поблизу Стокгольма. Моя мама виховувала мене сама,—написала Брітт-Марі.— Мені було майже 13, коли ми з мамою охристилися. Коли мама ходила до Товариства допомоги на вечірні збори, вона брала мене з собою, щоб я не залишалася вдома сама. Коли мені нарешті виповнилося 18, я знала і любила кожну сестру”.
Паула написала: “Мені було 14, коли я навернулася до Церкви, і я намагалася служити вдовам, самотнім матерям і малоактивним сестрам. Невдовзі вони почали запрошувати мене до себе додому на сімейні заходи. Завдяки цьому в мою першу неділю в Товаристві допомоги я опинилася в оточенні мам”.
“Моя мама, бабуся і тітки ділилися своїми свідченнями за допомогою свого прикладу,—написала Ліндсі.—Вони залучали мене до проектів служіння. Я не могла дочекатися, коли вже формально приєднаюся до Товариства допомоги. Перехід не був для мене несподіваним. Мені здавалося, що я завжди ходила до Товариства допомоги”.
4. Показуйте приклад.
“Я з радістю перейшла до Товариства допомоги,—розповіла Емілі.—Думаю, це частково завдяки тому факту, що я завжди була близькою з моїми провідниками в Товаристві молодих жінок. Вони ставилися до мене з великою повагою. Я без жодних вагань приєдналася до сестер Товариства допомоги, бо думала, що і з ними у мене будуть такі ж стосунки. Так і сталося”.
“Мені б хотілося, аби провідники Товариства допомоги більше розповідали про Товариство допомоги і про любов та сестринство, які там є”,—написала Маріса.
“Провідники мають великий вплив на те, яке загальне враження про Товариство допомоги складеться у молодих жінок,—написала Тесса.—Я думаю, важливо, щоб провідники Товариства молодих жінок заохочували молодих жінок приєднатися до Товариства допомоги, а сестри Товариства допомоги мають їх радо вітати”.
“Я б хотіла, щоб мої провідники Товариства молодих жінок не казали, що в Товаристві допомоги нудно,—написала Аманда.—Внаслідок цього у мене і сформувалося таке ставлення, коли я мала туди переходити”.
У Товаристві допомоги
5. Зробіть так, щоб перехід не став одоноразовою подією.
Хоча багато президентів Товариства допомоги роблять щось особливе, аби привітати молоду жінку в її перший день у Товаристві допомоги, з відгуків ми бачимо, що провідники також усвідомлюють, що перехід до Товариства допомоги все ще триває.
Ракель, провідник Товариства допомоги у Бразилії, розповіла, що робило її президентство: “(1) У першу неділю ми давали кожній молодій жінці вітальний пакет. Це завжди радісна мить. (2) Як президентство, ми проводимо невелике навчання з ними, аби вони знали, що можуть до нас звертатися. (3) Ми запропонували, щоб молодих жінок не покликали відразу до Початкового товариства або до Товариства молодих жінок”.
6. Зробіть уроки прийнятними для всіх сестер.
“Коли я зростала, ми з мамою постійно проводили глибокі розмови на євангельські теми,—пише Крісті,—і я зрозуміла, що Товариство допомоги часто було темою таких розмов”.
Джилліан написала: “Я прагнула здобути духовне розуміння і вдячна, що здобула його”.
“Мені було важко співвідносити себе з уроками і з сестрами, які здавалися набагато старшими за мене”,—писала Маріса.
“Я з радістю слухала думки жінок, які ділилися зі мною баченням мети земного життя, а я цієї мети ще не мала”,—написала Емілі.
7. Сідайте поруч з подругою у неділю.
“У мене немає нікого з сім’ї, біля кого я могла б сісти,—написала Лейсі, молода жінка.—Коли сестри просто кажуть мені: “Привіт” або сідають біля мене—це все змінює”.
Келлі, сестра Товариства допомоги, сказала про це просто. Вона написала: “Якщо хтось не відчуває себе бажаним, то важко приходити знову”.
На жаль, Ніккі була серед тих сестер, які почували себе незатишно. Те, що вона написала, нагадує нам, що ми завжди можемо щось зробити: “У ситуації, подібній до моєї, хтось би перестав бути активним. Товариство допомоги повинно бути місцем, де ми можемо обняти сестер будь-якого віку, незалежно від того, ким вони є або що зробили”.
Крістал плакала у свій перший день. Вона написала: “Моя колишня провідник Товариства допомоги обняла мене і запросила сісти з нею. Я була серед дружин, мам і бабусь. Я поділилася своїми почуттями, і вони слухали. Уперше в житті я відчувала силу від того, що належу до групи жінок, які намагаються бути більше подібними до Христа. Я відчула таке благословення, що належу до цієї всесвітньої організації”.
8. Давайте молодим жінкам можливість служити.
“Мене попросили грати на піаніно на наших недільних зборах,—написала Емі.—Знання того, що я потрібна, допомогло мені розвинути відчуття зв’язку з сестрами. Це те, що казав Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) про нових членів Церкви; їм потрібні друг, доручення і живлення добрим словом Бога [див. ‘Find the Lambs, Feed the Sheep,’ Ensign, May 1999, 108]. Мені потрібно було те ж саме”.
Кейт, сестра, яка нещодавно приєдналася до Товариства допомоги, написала: “Я зрозуміла, що у мене важлива роль у Товаристві допомоги, коли я була покликана вчителем. Я багато чого навчилася. Я ще не заміжня, але відчуваю, що готова до шлюбу і материнства завдяки Товариству допомоги”.
Шарлотт, молода жінка, взяла на себе ініціативу. Вона написала: “Я шукала можливості служити, бо рідко мала можливість відвідувати недільні збори Товариства допомоги. Однак можливостей служити було багато, і це навчило мене про значення Товариства допомоги”.
9. Знайте, що вам раді й вас чекають.
Брук написала: “Просте бажання жінок у моєму приході запитувати про те, що для нас є важливим, мало велике значення. Я зрозуміла, що хоча життєвий досвід цих жінок відрізнявся від мого, наші основні сподівання, мрії та страхи були подібними”.
А ось Робін було нелегко. “Я була новенькою і єдиною жінкою мого віку в Товаристві допомоги,—написала вона.—Спочатку мені здавалося, що я не вписуюся”. Однак Робін продовжувала приходити зі своєю мамою. “Поступово я познайомилася з жінками і полюбила Товариство допомоги та візитне вчителювання”.
Дебора написала: “Я зрозуміла, що була сестрою Товариства допомоги, коли Бонні, моя президент Товариства допомоги, попросила допомогти їй прибрати квартиру однієї сестри. Та сестра жила в бідності, а потім несподівано померла. Коли ми акуратно перебирали речі, які оточували її під час тяжкого закінчення її життя, ми наткнулися на весільний портрет цієї сестри. З нього на нас дивилася надзвичайно красива брюнетка з сяюючими очима у атласній весільній сукні. Бонні тихо сказала: “Саме такою ми її й запам’ятаємо”. Я відчувала любов до тієї сестри, якої ніколи не бачила у земному житті. Ми були сестрами в Товаристві допомоги. Ми з Бонні закінчили той день плачучи і обіймаючи дна одну”.
Тож давайте дійсно станемо “колом сестер”, про яке казав президент Бойд К. Пекер (1924–2015), президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, лагідно називаючи так нас, сестер Товариства допомоги. Давайте ж будувати на тому, що нас об’єднує. Наш перехід від Товариства молодих жінок до Товариства допомоги—це Божий шлях зростання і розвитку для нас, Його дочок. Дійсно, як сказано у девізі Товариства допомоги: “Милосердя ніколи не минає” (див. 1 Коринтянам 13:8).