Ми прийшли, щоб побачити храм

Ріс Бендлі, шт. Юта, США

Я тоді був храмовим працівником у Солт-Лейкському храмі. Одного осіннього дня під час моєї зміни до храму прийшов юнак зі своїми друзями. Їхній одяг був явно не таким, якого вимагало храмове поклоніння.

“Ми прийшли, щоб побачити храм,”—сказав юнак.

“Чи є у вас рекомендація?”—запитав я.

Юнак подумав одну мить, а потім сказав: “Так. У моєї мами є подруга-мормонка в Міннесоті. Вона порекомендувала нам прийти й подивитися на храм”.

Я відчув, що мені слід відвести молодих людей вбік і поговорити з ними. Того юнака звали Ларс. Я пояснив йому, що справа не лише в тому, що він може прийти до храму, але і в тому, що Небесний Батько хоче, щоб він прийшов. Я сказав Ларсові, що спочатку йому слід підготуватися, і я пояснив, як саме.

Колись давно я був активний у Церкві, але недовго. Я відслужив місію, проте пізніше залишив Церву, бо потрапив у вир індустрії розваг, вживав наркотики й алкоголь. Я вважав, що моя сім’я буде вражена моєю кар’єрою і багатством, але моїй матері це було байдуже. Натомість вона просила, щоб за мене молилися у храмі. А це мене страшенно дратувало.

Жінка, з якою я одружився, також залишила Церкву. Наша духовність була на найнижчому рівні, коли наша восьмирічна дочка Торі почала ставити запитання про Ісуса. Хоча я і служив місіонером, проте не міг нічого пригадати про Спасителя.

“Є люди, які зможуть розповісти тобі про Ісуса,—сказав я Торі.—Чому б тобі не поговорити з ними?”

Через кілька днів дві сестри-місіонерки постукали в наші двері. Торі запросила їх і почала слухати бесіди. Підслуховуючи з іншої кімнати, я чув, як сестри навчали доктрин, про істинність яких я знову згадував.

“Чи хочеш ти охриститися?”—запитала одна з місіонерок у Торі під час третьої бесіди.

“Так”,—відповіла вона.

“Чи охристить тебе твій тато?”

Я не був у церкві вже 20 років, але знав, що моє життя має змінитися. Я брав участь у кількох останніх бесідах, ми почали ходити до церкви і разом з дружиною пішли на розмову до єпископа. Коли я покаявся, то вирішив, що повинен зробити все можливе, аби надолужити втрачені роки. Я змінив роботу, звеличував церковні покликання, був запечатаний з дружиною і дочкою і став храмовим працівником. Тому я знав, що ті юнаки, зацікавлені храмом, можуть стати гідними, щоб увійти до нього.

Наступної весни Ларс написав мені листа, в якому подякував за те, як я пояснив йому справжнє значення храмової рекомендації. “Я дійсно більше дізнався про храмову рекомендацію,—писав він.—Я охристився і отримав свою рекомендацію минулого січня!” На мої очі навернулися сльози, коли я розглядав додану до листа фотографію. На ній він був зображений у білому одязі для хрищення разом з місіонерами, які його навчали.

Моє повернення до храму було надзвичайним, коли я дізнався про шлях Ларса. Це стало для мене чудовим благословенням, яке нагадало про те, як ми можемо змінювати на краще життя інших людей.