Хрищення бабусі

Марілена Кретлі Претель Бусто, Сан-Паулу, Бразилія

30 червня 2001 року я готувала торт з нагоди дня народження моєї дочки, коли задзвонив телефон. То була моя сестра з Бразилії. Вона повідомила, що померла наша бабуся.

Новина була сумною, але я не сумувала. Зрештою, моя дорога бабуся прожила 102 роки. Я була щаслива, що вона вже звільнилася від свого старенького смертного тіла і перейшла в духовний світ.

Потім я почала думати про те, що її смерть співпала з днем народження моєї дочки і почала розмірковувати, чи немає в цьому якогось глибинного значення. З плином днів я зрозуміла, що воно було: мені буде легко пам’ятати про те, щоб охриститися за бабусю через рік після її смерті. Я взяла на себе цю відповідальність, знаючи, що маю зачекати до дня народження дочки в наступному році.

Рік минув швидко. Однак у мене не було можливості піти до храму саме в той день, коли бабуся померла, оскільки я жила в Португалії й відвідувала Мадридський храм в Іспанії. Однак не минало й дня, щоб я не думала про свою відповідальність христитися за бабусю Жозефіну.

Лише у жовтні 2002 року ми змогли потрапити до храму. Ми з чоловіком поїхали разом з нашим сином Метью, який мав отримати свій ендаумент перед від’їздом на місію. Я була рада подорожі до храму і сподівалася, що матиму особливі відчуття під час хрищення за свою бабусю.

Мій чоловік провів хрищення, але я нічого не відчула. Мій син здійснив конфірмацію, але знову ніяких відчуттів. Моє занепокоєння з приводу того, що я нічого не відчувала минуло, і я просто раділа, що за мою бабусю проводяться обряди.

Після ендаументу ми пішли в кімнату для запечатування, щоб запечатати бабусю до її батьків. Коли ми стали на коліна навколо олтаря для виконання цього обряду і запечатувач почав говорити, я відчула, як щось пронизало все моє тіло, починаючи від маківки голови. Важко описати мої почуття, але в цей яскравий момент я була впевнена, що бабуся Жозефіна радіє від того, що запечатана до своїх батьків.