Підтримувати інших і себе

Кеті Вітакер Маршалл, шт. Вашингтон, США

Наближався День подяки 1990 року. Я щойно пережила важкий процес розлучення і навчалася на першому курсі юридичного факультету в новому для мене місті. Мої діти мали провести свята з батьком, і вперше в житті я залишалася одна на День подяки.

Спочатку я сповнилася жалем до себе і добре наплакалася. Але потім почала пригадувати свої благословення: у мене було двоє чудових дітей, хороший дім, можливість здобувати знання і євангелія Ісуса Христа, яка спрямовувала моє життя. Я дійсно мала багато благословень.

З наближенням Дня подяки я дізналася, що група студентів юридичного факультету збиралася піти в місцеву місію, щоб допомагати готувати обід до Дня подяки для бездомних. Я вирішила, що допомагати в місії—це краще, ніж сидіти вдома і страждати від самотності й гірких почуттів. Тому я приєдналася до студентів.

За кілька днів я вже розкладала картопляне пюре по тарілках для голодних, вдячних, змучених життям людей. Сльози, які наверталися мені на очі, не були сльозами смутку, який відчувала за себе. Натомість то були сльози любові до всіх Божих дітей, у якій би ситуації вони не опинилися.

День подяки не був би Днем подяки без індички в духовці. Але 6-кілограмова індичка була надто велика для однієї мене, тому я запросила кількох студентів з інших країн і з віддалених штатів прийти до мене в гості. Я хотіла розділити з ними традиційний американський обід на День подяки, проте запропонувала їм зробити свій внесок. Я попросила кожного принести з дому улюблену страву. Наш обід на День подяки став приємним і незабутнім святкуванням. На ньому були навіть яєчні рулети.

Цар Веніямин навчав: “Я кажу вам це, щоб ви навчилися мудрості; щоб ви дізналися, що коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові” (Мосія 2:17).

Той День подяки навчив мене мудрості. Коли я почала служити, хоча було б легше сидіти вдома й жаліти себе, то здобула радість. Служіння—це секрет до щастя в повсякденному житті, і не лише під час свят, коли так легко зосереджуватися на тому, чого не вистачає в нашому житті. Якими б не були наші обставини, ми завжди можемо знайти людину, яка потребує допомоги. Підтримуючи своїх братів і сестер, ми також підтримуємо себе.

Я вирішила, що допомагати в місії буде краще, ніж сидіти вдома і страждати від самотності й гірких почуттів. За кілька днів я вже розкладала картопляне пюре по тарілках для голодних людей.