Мій привілей служити
Ще до того як на початку дня відкриваються двері храму в Ресіфе, Бразилія, для проведення спасительних обрядів, там з’являється 70-річна Марія Хосе де Арауйо, щоб підготуватися до ще одного дня безкорисливого служіння.
Щоб дістатися до храму зі свого дому в Кабо ді Санто-Агостіно, що на півдні Ресіфе, розташованого на північно-східному узбережжі Бразилії, Марія їде півтори години чотирма автобусами. Але перш, ніж їхати до храму, вона готує їжу та все необхідне для своєї незрячої двоюрідної сестри, за якою доглядає у себе вдома.
“Марія—це хороший приклад служіння іншим,—каже Клето П. Олівейра, літописець храму.—Як тільки храм було освячено і відкрито в грудні 2000 року, вона щодня служить у ньому волонтером. Ця жінка приходить навіть у свята”.
З вівторка по суботу, починаючи з 7:00 і до 15:00, Марія працює у храмовому кафетерії: миє тарілки і робить салати. Вона каже, що працювала б і довше, але, оскільки добиратися додому треба тривалий час, їй доводиться виходити досить рано, щоб повертатися додому ще до настання темряви.
Брат Олівейра каже Марії, що їй не треба приходити до храму щодня. Але в той же час він визнає, що йому потрібно буде двоє людей, аби замінити її. “Вона просто усміхається і каже, що присвятила своє життя Господу”,—розповідає він.
Марія вважає, що служити у храмі кожен день—це великий привілей.
“Мій Небесний Батько благословив мене хорошим здоров’ям, а моя ціль—приходити сюди щодня так довго, як дозволить здоров’я,—каже жінка.—Я уклала завіт присвятити всі свої таланти і здібності заради служіння Господу. Повертаючись додому після служіння у храмі, я не відчуваю втоми. Так Господь мене благословляє”.
Раніше, коли Марія служила в сімейно-історичному центрі свого приходу, вона дослідила свій родовід. Після того багато суботніх ранків поспіль перед роботою в кафетерії храму вона виконувала вікарну храмову роботу для чотирьох поколінь своїх предків по жіночій лінії. Вона також подбала, щоб було виконано роботу для чотирьох поколінь її предків чоловічої статі.
Почавши займатися дослідженнями сімейної історії, Марія думала, що виконати це завдання неможливо, особливо коли вона не змогла знайти імена своїх прадідусів і прабабусь по обох лініях. Але однієї ночі їхні повні імена були явлені їй уві сні. Спочатку Марія сумнівалася, чи то були правильні імена, але досліджуючи записи своєї матері, вона знайшла ці імена. Завдяки цьому вона відшукала родичів, про яких раніше не було нічого відомо. Жінка впевнена, що сон був благословенням за її зусилля в служінні Господу і Його дітям.
“Храм—це моє життя,—каже Марія.—Люди, які не ходять до храму, втрачають прекрасну нагоду і благословення. Коли ми служимо у храмі, то по-справжньому починаємо розуміти значення і силу храму”.
“Люди, які не відвідують храм, втрачають прекрасну нагоду й благословення”,—каже Марія Хосе де Арауйо.
Марія Хосе де Арауйо, яка кожного дня служить волонтером у храмі в Ресіфе, Бразилія, “є хорошим прикладом служіння іншим”,—каже храмовий літописець Клето П. Олівейра, що на фотографії справа від Марії.
Фотографії Майкла Р. Морріса, за винятком зазначених; фотографія Храму в Ресіфе, Бразилія, зроблена Р. Велом Джонсоном