Послання Першого Президентства
Прийдіть до Нього в молитві й вірі
“Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки”.1 Так говорив мудрий Соломон, син Давида, цар Ізраїльський.
Яків, брат Нефія, проголошував: “Дивіться на Бога з твердістю розуму, і моліться Йому з надзвичайною вірою”.2
У цьому розподілі в одкровенні, даному пророку Джозефу Сміту, Господь сказав: “Звертайтеся до Мене в кожній думці; не вагайтеся, не бійтеся”.3
Ця божественно натхненна порада приходить до нас сьогодні ніби та кришталево чиста вода для спраглої землі.
Ми живемо у складні часи. Біля кабінетів лікарів повно людей з психічними і фізичними недугами. Суди завалені справами про розлучення, бо люди не можуть порозумітися. Керівники відділів кадрів у державних і комерційних установах багато часу приділяють людям, щоб допомогти їм розібратися з їхніми проблемами.
Один працівник відділу кадрів, відповідальний за прийняття дрібних скарг, під кінець надзвичайно напруженого робочого дня поставив у себе на столі дотепну табличку для тих, хто так і не розв’язав проблем. На ній було написано: “А помолитися не пробували?.. ” Можливо, він і не усвідомлював, що ця проста порада вирішила б більше проблем, помітно полегшила б страждання, запобігла б більшій кількості порушень і принесла б більше миру і спокою в людську душу, ніж будь-що інше.
Одного відомого американського суддю спитали, що можуть зробити громадяни країн світу, щоби зменшити рівень злочинності й зневаги до законів і принести мир та спокій у своє життя і свої країни. Він замислився і відповів: “Я би порадив повернутися до старомодної традиції молитися сім’єю”.
Сила в молитві
Хіба ми як народ не раді тому, що сімейна молитва в нашому середовищі не є застарілою традицією? Немає кращої картини у світі, ніж сім’я в молитві. У популярній приказці “Сім’я, яка молиться разом, залишається разом” є величезний сенс.
Господь повелів нам проводити сімейну молитву, коли сказав: “Моліться в своїх сім’ях Батькові, завжди в Моє ім’я, щоб ваші жінки і ваші діти могли бути благословенні”.4
Хочете приєднатися до мене і заглянути у звичайну сім’ю святих останніх днів під час молитви Господу? Батько, мати і кожен з дітей стає на коліна, схиляє свою голову і заплющує очі. Солодкий дух любові, єдності й миру наповнює оселю. Коли батько чує, як його маленький син молиться Господу, щоб його тато чинив правильно і був слухняним Господнім настановам, чи допускаєте ви, що такому батькові буде важко шанувати молитву свого дорогоцінного сина? Коли дівчина-підліток чує, як її люба мати благає Господа, щоб її дочка отримала натхнення у виборі супутника життя, щоб вона підготувала себе до храмового шлюбу, чи не здається вам, що така дочка намагатиметься шанувати це смиренне моління своєї матері, яку вона так міцно любить? Коли батько, мати і кожна дитина щиро моляться, щоб чудові сини у цій сім’ї жили гідно, аби у певний час отримати покликання служити представниками Господа на місіонерській ниві Церкви, чи не побачимо ми, як ці сини поступово ставатимуть справжніми чоловіками, маючи безмежне бажання служити місіонерами?
Я впевнений, що саме сімейна молитва колись надихнула дівчину, святу останніх днів, яка навчалася у старших класах школи у шт. Колорадо, написати листа. Учням дали завдання скласти листа до видатної людини, яку вони могли самі вибрати. Багато учнів писали листи відомим спортсменам, видатному астронавту, президенту Сполучених Штатів та іншим знаменитостям. А ця юна леді адресувала свого листа батькові, і в ньому писала: “Я вирішила написати цього листа тобі, тату, тому що ти найкраща людина, яку я будь-коли бачила. Найбільше на світі я хочу навчитися жити так, щоби бути з тобою, мамою та іншими членами нашої сім’ї в целестіальному царстві”. Той батько ще ніколи не одержував ціннішого листа.
Коли ми звертаємося до Господа в сімейній чи особистій молитві, робімо це з вірою й довірою до Нього. Пам’ятаймо настанову Павла євреям: “Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду”.5 Якщо хтось із нас ще не прислухався до цієї поради молитися завжди, то зараз найкращий час почати. Уільям Коупер заявляв: “Сатана тремтить, коли бачить найслабшого святого на колінах”.6 Ті, хто вважає, що молитва може бути ознакою нашої фізичної чи інтелектуальної слабкості, мають пам’ятати, що людина ніколи не знаходиться вище, ніж тоді, коли стоїть на колінах.
Ми не зрозуміємо, що таке віра, якщо ніколи не мали її, а її у нас не буде, доки ми будемо заперечувати її. Віра й сумніви не можуть існувати в одному розумі одночасно, бо одне витіснить інше.
Прийняти Його запрошення
Якщо ми бажаємо позбутися всіх сумнівів і замінити їх міцною вірою, нам достатньо буде прийняти запрошення, дане нам з вами в посланні Якова:
“А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана.
Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер”.7
Це обіцяння спонукало юного Джозефа Сміта шукати в молитві Бога. Він сам розповів нам про це:
“Нарешті я дійшов такого висновку: … я … мушу скористатися порадою Якова, а саме, звернутися до Бога. Зрештою, я вирішив звернутися до Бога. Якщо він дає мудрість тому, кому не стачає мудрості, і робить це просто і не докоряє, то й мені вільно запитати.
І ось, сповнений рішучості звернутися до Бога, я пішов до лісу, щоб спробувати це здійснити. Це була моя перша в житті спроба помолитися вголос, бо досі, незважаючи на всі свої щиросердні хвилювання, я ще ніколи вголос не молився”.8
Якщо ми зволікаємо з молитвою до Бога, нашого Вічного Батька, лише тому, що не пробували цього робити, ми неодмінно можемо наважитися на це, заохочені прикладом пророка Джозефа. Але пам’ятаймо, як пам’ятав пророк: ми мусимо молитися з вірою, не сумніваючись.
Саме вірою, не сумніваючись, брат Яреда побачив перст Божий, який торкнувся камінців у відповідь на його моління.9
Саме вірою, не сумніваючись, Ной побудував ковчег, слухаючись повеління Божого.10
Саме вірою, не сумніваючись, Авраам був готовий принести в жертву свого улюбленого сина Ісака.11
Саме вірою, не сумніваючись, Мойсей вивів дітей Ізраїлевих з Єгипту і провів їх крізь Червоне море.12
Саме вірою, не сумніваючись, Ісус Навин і його послідовники змусили впасти стіни Єрихона.13
Саме вірою, не сумніваючись, Джозеф побачив Бога, нашого Вічного Батька, та Ісуса Христа, Його Сина.14
Скептики можуть сказати, що ці надзвичайні приклади віри мали місце давним-давно і що вже інші часи.
Чи насправді вони інші? Хіба сьогодні, як і завжди, ми не любимо дітей і не хочемо, щоб вони жили праведно? Хіба сьогодні, як і завжди, нам не потрібні захист Бога і Його любов? Хіба сьогодні, як і завжди, ми не залежимо від Його милості і не в боргу перед Ним за саме наше життя?
Часи не такі вже й інші. Молитва і далі продовжує надавати силу—духовну силу. Молитва і далі продовжує приносити мир—духовний мир.
Віра в дії
Де б ви не були, наш Небесний Батько може почути наші молитви, промовлені з вірою, і відповісти на них. Особливо це відчутно на місії, в якій би частині світу вона не проходила. Коли ми із сестрою Монсон очолювали Канадську місію під проводом Президента Девіда О. Мак-Кея (1873–1970), у нас була можливість служити разом з найкращими юнаками і дівчатами у всьому світі. Життя цих юних місіонерів було втіленням віри та молитви.
Одного дня в моєму кабінеті сидів щойно прибулий старійшина. Він був розумний, сильний, щасливий і вдячний за те, що він місіонер. Його переповнював ентузіазм і бажання служити. У розмові з ним я сказав: “Старійшино, я так розумію, що ваші батько і мати цілковито підтримують вас у вашому покликанні на місію”. Він похилив голову і відповів: “Не зовсім так. Розумієте, президенте, мій батько не є членом Церкви. Він не вірить, як ми віримо, тож він не може повністю оцінити важливість мого покликання”.
Не вагаючись і відчуваючи підказку Когось згори, я сказав йому: “Старійшино, якщо ви будете чесно і старанно служити Богу, проголошуючи Його послання, ваш батько приєднається до Церкви ще до завершення вашої місії”. Він міцно потиснув мені руку. Його очі наповнили сльози і почали котитися по щоках, і він сказав: “Бачити, як батько приймає істину, було б найбільшим благословенням у моєму житті”.
Цей юнак не сидів, склавши руки, сподіваючись і бажаючи, щоб те обіцяння якось здійсниться, а дотримувався давньої мудрої поради: “Молись так, ніби все залежить від Бога. Працюй так, ніби все залежить від тебе”. Таким і було місіонерське служіння цього юнака.
Перед початком кожної місіонерської конференції я знаходив його і запитував: “Старійшино, ну як там батько?”
І він щоразу відповідав: “Ніяк, президенте, але я знаю, що Господь виконає обіцяння, яке дав через вас як мого президента місії”. Дні виливалися в тижні, а тижні—в місяці, і нарешті лише за два тижні до того як ми самі поїхали з місії додому, я одержав листа від батька цього місіонера. У ньому йшлося:
“Дорогий брате Монсон!
Хочу дуже подякувати вам за те, що ви так піклувалися про мого сина, який нещодавно завершив свою місію в Канаді. Він—наше натхнення.
Моєму сину пообіцяли перед місією, що я стану членом Церкви ще до його повернення. Я так розумію, що саме ви пообіцяли це йому, і я про це нічого не знав.
З радістю повідомляю, що я охристився в Церкві за тиждень до того як він закінчив місію, і зараз я служу спортивним директором Асоціації взаємного вдосконалення і вчителем.
Зараз мій син навчається в УБЯ, а його молодший брат також нещодавно охристився і був конфірмований у члени Церкви.
Дозвольте ще раз подякувати вам за доброту і любов, яку відчував мій син від своїх братів на місії протягом останніх двох років.
Щиро ваш, вдячний батько”.
На смиренну молитву віри знову прийшла відповідь.
Є золота нитка, на яку нанизані всі історії віри від початку світу і дотепер. Авраам, Ной, брат Яреда, пророк Джозеф Сміт і багато інших хотіли бути слухняними волі Бога. Їхні вуха могли чути, їхні очі могли бачити і їхні серця могли знати і відчувати.
Вони ніколи не сумнівалися. Вони довіряли.
Через особисту молитву, через сімейну молитву, довіряючи Богові з вірою, не сумніваючись, ми можемо прикликати Його могутню силу на свій порятунок. Він кличе нас, як кликав завжди: “Прийдіть до Мене”.15 ◼
Фотоілюстрація Меттью Рієра; Брат Яреда бачить перст Господа, художник Арнольд Фріберг, © IRI
Саме вірою, не сумніваючись, брат Яреда побачив перст Божий, який торкнувся камінців у відповідь на його моління.
Зліва: фотоілюстрація Крейга Дімонда; справа: фотографія Девіда Ньюмена
Ісус Христос, художник Гаррі Андерсон, © IRI