Друг другові
Мужність жити за євангелією
З інтерв’ю зі старійшиною Еріхом В. Копічке, сімдесятником, який служить першим радником у президентстві Європейської території. Взяла інтерв’ю Хіларі М. Хендрікс.
“Не бійся,… бо з тобою Господь, Бог твій” (Ісус Навин 1:9).
Друга світова війна застала мого батька в юні роки. Він жив тоді у Польщі. Він часто голодував, йому було холодно і страшно. Тоді сталося щось дивовижне. Його 10-річний друг Отто Дрегер запросив його на Недільну школу, яку відвідували члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. На заняттях Недільної школи Курт і Отто дізналися, що вони—діти Бога. Вони співали пісні. Вони вчилися молитися. Курту дуже сподобалися почуття, які він мав у церкві: спокій і радість. Він запросив батьків і сестру піти з ним. Невдовзі після цього мій батько і його сім’я охристилися. Євангелія Ісуса Христа допомогла їм бути хоробрими у важкі часи.
Батько був дуже кмітливий і мріяв учитися в університеті. У ті роки там, де він жив, брати чи не брати на навчання до університету визначала влада. Влада не хотіла, щоб люди вірили в Бога. Татові сказали, що він зможе вчитися в університеті, тільки якщо припинить своє членство в Церкві та розповіді про Небесного Батька та Ісуса Христа.
Батько розумів, що не може зректися віри. Тоді вони з моєю матір’ю Хельгою вирішили залишити свій дім. Вони сіли на потяг до Західної Німеччини, молячись, щоб їм дозволили в’їхати до країни. Прикордонники, перевіряючи потяги на кордоні, не зазирнули до купе, де їхали мої батьки. Тож вони змогли почати нове життя у країні, де мали можливість поклонятися Богу. Через два місяці народився я.
Як і батькам, мені потрібна була мужність, щоб жити за євангелією. Я рік відслужив у Збройних силах Німеччини. Більшість солдатів жахливо лаялися, палили і робили багато чого іншого, що я не повинен був робити. Іноді я почувався самотнім, але завжди старався дотримуватися норм Небесного Батька. Офіцери поважали мою цілісність і дозволяли відлучатися на церковні збори.
В останній вечір служби в армії солдат мусить влаштувати для друзів шумну гулянку з випивкою і таким іншим. Я думав і молився, що ж мені робити, коли прийде мій останній вечір. Коли він настав, я сказав своїм товаришам по службі: “Ходімо зробимо щось, чого ще ніколи не робили”. Ми одягли парадну форму і пішли спокійно попрощатися зі своїми армійськими командирами. Майор не міг у це повірити. Я відчув, що Небесний Батько скерував мене у пошуку вирішення проблеми. Озираючись назад, я бачу, що, завдяки дотриманню порад пророків і Божих заповідей, в моє життя пролилися найкращі благословення.
Іноді ваші друзі можуть хотіти, щоб ви зробили щось неправильне. Ніколи не забувайте, що обіцяли жити за нормами Небесного Батька. Якщо ви будете намагатися виконувати Його заповіді, Він благословить вас і ви знатимете, що сказати і що робити. Він допоможе вам не боятися. І як Отто, друг мого батька, ви можете ділитися з друзями тим, що знаєте про Небесного Батька і про те, як відчуваєте Його любов. Ваша мужність чинити правильно принесе великі зміни!
Ілюстрація Деніела Льюїса; фотографії люб’язно надані старійшиною Копічке
У віці 10 років.
З братом і сестрою.
Паспорт старійшини Копічке, коли йому було 4 роки.