Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді
Як я звикала до життя після місії
Після місії життя, можливо, не ідеальне, але ми можемо знайти радість і мету, якщо продовжуємо бути послідовниками Ісуса Христа.
Мені подобалася моя місія в Колумбії. Досі я вважаю той час найкращим періодом свого життя. Я любила людей, яких зустрічала і яких навчала. Я також любила своїх напарниць і багато чого від них навчилася! Я думаю про свою місію кожного дня.
Після закінчення навчання в центрі підготовки місіонерів я вважала, що готова до місії, але мені довелося стільки всього засвоїти вже під час місії. Те ж саме трапилося по завершенні місії—я думала, що навчилася всього необхідного в житті. Я думала, що готова до всього, що може зі мною статися. Я думала, що все буде просто ідеально.
Але, як ви, можливо, здогадуєтеся, так не сталося.
Поки я служила на місії, моїй тітці Сесілії зробили операцію, вона захворіла й померла. Помолившись, мої батьки вирішили повідомити мене про її смерть після мого повернення додому. Новина про її смерть стала для мене важким ударом. Вона завжди була моєю улюбленою тіткою, і я страждала від того, що мене не було вдома, аби попрощатися з нею.
Але це була не єдина зміна, яка відбулася за час моєї відсутності. Я сподівалася, що мій брат служитиме на місії, поки я служила на своїй, але він передумав. Це була важка новина не лише для моїх батьків, але й для мене.
Та й стосунки з друзями вже були зовсім не такими, як до місії. Я завжди запрошувала до церкви своїх друзів, які не були членами Церкви, але коли я повернулася додому й почала знову запрошувати їх, вони реагували зовсім по-іншому. Друзі більше не хотіли чути про Церкву. Я не розуміла, що ж змінилося, але продовжувала молитися за них і ділитися з ними духовними посланнями. Однак я почувалася дуже самотньою, ніби в мене й не було друзів.
Так багато всього змінилося за час моєї відсутності, і звикати до цих змін після повернення додому було нелегко.
Важливість служіння
Під час місії, як тільки я відчувала збентеження або мені здавалося, що більше немає сил, я молилася про допомогу. Тож я знала, що знову можу покладатися на Небесного Батька, Який допоможе мені пристосуватися до цих нових умов життя.
Я відчула, що мені необхідно служити. Служіння завжди допомагало мені відчувати, що я маю мету. Я пішла на зустріч з єпископом і розповіла йому про своє бажання служити. Він покликав мене бути секретарем у Товаристві молодих жінок.
Через кілька місяців я сказала Небесному Батькові, що хочу у своєму житті більше розвиватися і навчатися. Тож я просила у Нього допомоги. Наступного ж дня мене покликали другою радницею у президентстві Початкового товариства колу.
Завдяки можливості служити молодим жінкам і дітям Початкового товариства мені дійсно стало легше адаптуватися до життя після місії. Я змогла зосередитися на тому, щоб допомагати їм повернутися до Спасителя, замість того, щоб зосереджуватися на своїх труднощах. З часом завдяки служінню звикати до змін стало легше.
Мої переконання
Був ще один аспект, завдяки якому мені було легше звикати до життя після місії: при кожній нагоді я ділилася своїм свідченням. Іноді у мене навіть була можливість ділитися своїми віруваннями під час презентацій на заняттях в університеті.
Коли викладач філософії дав мені завдання підготувати презентацію на тему справедливості і свободи, я показала церковне відео “Be Still, My Soul”. У відео розповідається про жінку, яку було ув’язнено за вживання наркотиків. Перебуваючи в тюрмі, вона сумує за своїми дітьми. Після реабілітації вона повертається додому новою людиною.
В кінці презентації я склала своє свідчення. Я сказала, що всі ми маємо дану Богом свободу волі, але Він дав нам заповіді, щоб ми розуміли, як не зашкодити собі й іншим. Я також свідчила, що Він живий.
Мій викладач і одногрупники не висловили жодних заперечень. А моє свідчення змусило їх замислитися. Я зрозуміла, що ми ніколи не знаємо, коли комусь знадобиться почути нашу думку, аби повірити, що Бог та Ісус Христос дійсно існують.
Зрештою, просто наближаючись до Христа і допомагаючи іншим прийти до Нього, я змогла пристосуватися до життя після своєї місії. Я вже не служу на місії повного дня, але можу продовжувати молитися, служити і свідчити про істинність євангелії Ісуса Христа. Я можу, як і раніше, допомагати людям і робити те, що я робила на місії, просто по-іншому.
Звикання до життя після місії може бути нелегким, але ми можемо знаходити радість і мету, пам’ятаючи про те, чого навчилися під час місіонерського служіння, і продовжуючи бути послідовниками Ісуса Христа. Небесний Батько допоможе нам досягнути успіху, якщо ми намагаємося йти за Ним.