А якби я не пішла?
Той випадок допоміг мені чітко зрозуміти і відчути, чому того вечора я мала бути в тому місці.
Я майже вмовляла себе не йти туди того вечора. Я знала, що вечір пам’яті може допомогти мені справлятися із втратою мами, але я також знала, що на тому вечорі я не зможу стримати сліз, оскільки я все ще тужила через її смерть.
Час вечора наближався, і я почала збиратися, незважаючи на свої вагання. Я вирішила, що мені буде краще побути там.
Вечір пам’яті, на якому вшановувалося кілька людей, які нещодавно померли, проводився поховальним бюро, яке займалося похороном моєї мами. Я нікого не знала в тій залі окрім директора поховального бюро і його сім’ї. Під час вечора було зачитано ім’я кожної померлої людини і представник сім’ї запалював маленьку свічечку в пам’ять про неї.
Після панахиди я встала, щоб підійти до пригощення. Люди, які сиділи за мною, вже вийшли, окрім однієї тендітної жінки, під’єднаної до дихального апарату, яка сиділа біля свого ходунка. Я відчула її сум і біль. Я також відчула, що повинна обняти її.
Я не знала, як вона відреагує на те, що незнайома жінка обнімає її, але вчинила за цим простим спонуканням. Я підійшла до неї з розкритими обіймами. Вона простягнула руки до мене і притягнула до себе. Вона поцілувала мене в щоку і сказала: “Дякую за те, що ви знали, як мені були потрібні обійми. Ви—ангел”. Потім ми трохи поговорили.
Той випадок допоміг мені чітко зрозуміти і відчути, чому того вечора я мала бути в тому місці. Чи обняв би хтось інший ту жінку того вечора, якби я не прийшла? Я про це ніколи не дізнаюся, але я точно знаю, що я відчула спонукання обняти її, і оскільки я це зробила, ми обидві отримали щедрі благословення.