Сила рухатися вперед
Я почувала себе недостойною, і мене переповнював гнів. Що я мала робити, аби жити далі?
Коли ми з чоловіком втратили першу дитину, лікарі сказали нам, що я ніколи не матиму дітей. Я була спустошена. Я тужила і шукала відповідей. Мій чоловік також тужив. Ми молилися і зрозуміли, як важливо бути вічною сім’єю. Через якийсь час ми запечаталися в Лос-Анджелеському храмі, шт. Каліфорнія.
Я все ще намагалася зрозуміти, чому сталася ця втрата, аж раптом згадала про своє патріарше благословення. Я почала читати своє благословення і знайшла уривок, про який зовсім забула. Там було сказано, що Господь благословить мене синами й дочками. Я подумала, що, можливо, лікарі помиляються. Я пішла до лікаря, і мені знову сказали, що я не зможу мати дитину.
Приблизно через п’ять років після втрати нашої першої дитини ми вирішили спробувати штучне запліднення. Під час першого ж відвідування лікаря виявилось, що результат тесту на вагітність позитивний. Я не могла цьому повірити. Лікарі зробили ще кілька тестів, і вони підтвердили, що я вагітна. Через дев’ять місяців у нас народилася дочка. Зараз я є мамою чотирьох дивовижних дітей.
Але кілька років тому мені довелося долати ще одне випробування: ми з чоловіком розлучилися. Це стало для мене шоком. Я не знала, як реагувати. Мені здавалося, що у нас досконала маленька сім’я. У той час я також навчалася на стоматолога. Я залишила навчання, аби зосередитися на дітях. Я відчуваю, що то було найкраще рішення. І я зовсім не шкодую, що так зробила. Але мене переповнював гнів. Як могла людина просто піти, зруйнувавши шлюб і полишивши чотирьох дивовижних дітей?
Мене також лякало те, що буде зі мною і дітьми. Я плакала і відчувала паніку, сумніваючись, чи вони все ще залишалися запечатаними до мене. Я поговорила з єпископом і він сказав, що згідно з обіцянням Небесного Батька ми запечатані на всю вічність, але ми вільні вирішувати, чи залишимося разом назавжди. Я відчула велике полегшення, дізнавшись, що мої діти були все ще запечатані до мене.
Однак я все ще була сповнена гнівом і відчувала, що недостойна відвідування храму. Як можна іти до храму, відчуваючи такий гнів? Я також не хотіла іти до храму через те, що розлучена. Мені здавалося, що я не заслуговую такого, що я мала б досі бути у шлюбі.
Я знову поговорила з єпископом, і він сказав, що Сатана не хоче, аби я поверталася до храму. Він прагне зробити мене нещасною і хоче, щоб я почувалася недостойною. Коли я знову увійшла до храму, мене огорнули дивовижні почуття. Відвідуючи храм, я почуваюся кращою і сильнішою. Знання про те, що Небесний Батько допомагає мені бути мамою, що я не самотня і що Він ніколи не залишить мене і мою сім’ю, дає мені велику силу. Зараз я роблю все можливе, аби моя храмова рекомендація завжди була дійсною.
“Я знаю, що мені просто необхідно йти вперед і кожного дня наближатися до Небесного Батька. Саме так я зможу бути зі своїми дітьми назавжди”.
Хоча в їхньому житті зараз немає рідного батька, я завжди кажу дітям, що я поруч з ними. Ми ходимо до церкви, вивчаємо Писання і молимося. Ми розуміємо, якою важливою є сім’я і що нам необхідно прощати, підтримувати і підбадьорювати одне одного.
Люди питають мене, що би я зробила, якби у мене була зайва година кожного дня. Може я би поспала? Або поїла? Що би я зробила? Я б ефективно провела по 15 хвилин з кожною своєю дитиною.
Я люблю своїх дітей настільки сильно, що, незважаючи на великі страждання, які завдали мені стосунки з їхнім батьком, було варто пройти їх, щоб мати цих дітей. Ось як багато вони значать для мене.
Ми робимо все можливе, аби наша віра допомагала нам бути сім’єю. Якщо ми виконуємо свою частину, Господь дає нам Свої благословення і обіцяння. Це підтримує мене в житті, і завдяки цьому я дуже благословенна.
Фотографія Крістіни Сміт