Лише в цифровому форматі: Інклюзія
Коли ви не знаєте, що сказати
Коли наш син загинув внаслідок самогубства, нам прийшли на допомогу натхненні помічники.
Сім років тому наш син Деніел покінчив життя самогубством.
У день його смерті ми не знали, де він. Ми телефонували його друзям, у лікарні й у поліцію, але ніхто його не бачив. Деніел боровся з депресією та думками про самогубство вже п’ять років, тож ми з дружиною відчували, що могло статися. Зрештою моя дружина Селі зв’язалася з хлопцями, з якими він жив у гуртожитку, які знайшли його у кімнаті.
Оточити турботою тих, хто в жалобі
Я вважаю, що втрата дитини—це одне з найважчих випробувань, яке може спіткати батьків. Той біль заглушити неможливо, але люди навколо вас можуть багато чого зробити, щоб допомогти вам справитися зі смутком. У той жахливий час ми не відчували браку уваги з боку сім’ї чи друзів, і ми отримали всю необхідну допомогу. Того самого вечора, коли ми дізналися, що його не стало, люди почали виявляти підтримку. Наші сусіди, друзі Деніела й провідники Церкви прийшли до нас. Сестри Товариства допомоги приготували їжу, завдяки анонімним пожертвувачам у нас було достатньо коштів на всі потреби.
Пізніше наш єпископ розповів, що багато людей хотіло допомагати нам, але не знали, як. Тож вони запитували його: “Що ми можемо зробити для Хантів?”
Нечасто, але траплялося, що коли люди чули про Деніела, вони не знали, що сказати або як з нами поводитися. Це можна порівняти з тим, коли ми не знаємо, як поводитися з людиною, яка розмовляє іншою мовою. Ми не знаємо, що сказати, або непокоїмося, що скажемо щось не те, тож в результаті ми просто не розмовляємо. Але, будь ласка, виявляйте увагу. Втрата приносить самотність і може віддаляти. Той факт, що нас оточувало так багато людей, які виявляли увагу, змінив усю ситуацію.
Ми не переживаємо за Деніела
Нам дуже приємно було те, як багато історій ми почули про свого сина. Ми не переживаємо за Деніела. Ми знаємо, якою людиною він був. Ми знаємо, що він хворів, і ми знаємо, що “Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7). А Даніел мав велике серце. Ми про це знаємо. І все ж, як чудово було почути розповіді про Деніела від інших людей.
Нейт Олсен був одним з друзів Деніела. Вони дружили з першого класу. Коли Нейту довелося раніше повернуся з місії через хворобу, Деніел відразу ж запросив його на ланч. Нейт сказав нам, що Деніел був готовий вислухати, виявити любов, підбадьорити—і саме в той час, коли Нейт відчував розгубленість та самотність. За словами Нейта, Ден був людиною, яка щиро піклується про інших.
Ми можемо дозволяти іншим надавати допомогу
Дуже важливо бути тим, ким ви є, і визнавати, що ви маєте слабкості. Іноді нам доводиться просити про допомогу, простягнути руку допомоги—навіть коли боляче нам самим. Ми можемо дозволяти іншим надавати допомогу, показуючи їм, ким ми є.
Минуло вже сім років, а нам все ще важко. Іноді Селі раптом починає плакати і каже: “Я сумую за своїм хлопчиком. Я сумую за своїм хлопчиком”. Але вона також каже, що отримує втішення в такі моменти—духовне втішення. Духовне втішення—це ідеальне спілкування. Пошуки духовного втішення—це найкращий спосіб відчути себе повністю огорнутими увагою. І це духовне втішення означає турботу земних ангелів, які відчули натхнення прийти на допомогу.
Шері Л. Дью, колишня друга радниця в генеральному президентстві Товариства допомоги, якось розповідала історію про одного з генеральних авторитетів, який запитав, як дізнатися, чи є людина справжнім послідовником Ісуса Христа. Відповідь спочатку збентежила мене, але зараз я повністю погоджуюся: “Ознака, яка свідчить про те, чи людина по-справжньому навернена до Ісуса Христа,—це її ставлення до інших”1. Ставлення, подібне до Христового, означає вияв поваги, любові та співчуття до всіх людей—незалежно від того, ким ми є або якими є наші обставини.