Зрозуміти, що таке самогубство: тривожні ознаки та запобіжні заходи

Кенічі Шімокава, доктор філософії

Служба з питань сім’ї СОД, японське відділення

Зображення

sitting at the edge of a dock

Фотографія © iStock/Thinkstock

Коли Кевіну було 16 років, його батьки розлучилися. Приблизно в той самий час він припинив приймати ліки від епілепсії, що допомагали стабілізувати його настрій. Не знаючи, що у нього біполярний розлад, він почав відчувати параною—виснажливу манію—і сильну депресію. Здавалося, що ліки не допомагають. У певний момент він відчув, що від усього стомився, і вирішив покінчити з життям, не кажучи нікому про свої наміри.

Кевін розповідає про день, коли він спробував покінчити з життям: “Я плакав. Я був такий стомлений, так емоційно виснажений. Я просто дивився на людей і хотів, аби хоч хто-небудь запитав: “З тобою все гаразд?” Чим більше я цього хотів, я чув ці голоси [у своїй голові], які казали: “Ти маєш померти”. … Я постійно намагався вмовити себе [не робити цього], але голоси були надто сильними, я просто не міг їх перебороти”¹.

Як це не трагічно, але ніхто не помічав його страждань. Переконаний, що він нікому не потрібний, Кевін зробив замах на своє життя, але дивовижним чином вижив.

Чи можемо ми відчути хоча б часточку його всепоглинаючих страждань і відчайдушного мовчазного крику про допомогу?

Самогубство—це одне з найважчих випробувань земного життя, як для тих, хто страждає від думок про самогубство, так і для тих членів сім’ї, де сталося самогубство. Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, заявив: “На мою думку, не буває важчого часу для сім’ї, ніж коли близька людина кінчає життя самогубством. Самогубство—спустошуюча подія для сім’ї”². Беручи до уваги серйозну природу цього випробування, давайте обговоримо: (1) що ми знаємо про самогубство, у тому числі тривожні ознаки, й те, що ми можемо робити, аби запобігти йому; (2) що можуть робити члени сім’ї, які втратили близьку людину, та громади, і (3) що треба робити всім нам, шоб зміцнити нашу надію та віру в Христа, аби нам не впасти у відчай.

Зрозуміти, що таке самогубство

У всьому світі більше 800 тис. чоловік покінчують життя самогубством кожного року³. Це означає, що кожні 40 секунд хтось у світі покінчує з життям. Справжня цифра, ймовірно, більша, бо самогубство—це делікатна тема, а у деяких країнах воно вважається протизаконним, тож про нього не завжди повідомляють. Самогубство—це другий за величиною показник причини смертності серед людей віком 15–29 років. У більшості країн показники самогубства найвищі серед людей, яким більше 70 років. Прямо чи непрямо самогубство позначається на великій кількості людей у нашому суспільстві.

Тривожні ознаки

Коли здається, що більше немає сил боротися з життєвими труднощами, ми можемо відчувати неймовірні страждання. Коли емоційні страждання здаються нестерпними, мислення людини затьмарюється, і це може викликати відчуття того, що смерть—єдиний вихід. Може здаватися, що ніхто не може допомогти, а це може призводити до соціальної ізоляції та подальшого загострення страждань і відчуття зацикленості та безнадії, які згодом ведуть до думки, що самогубство—це єдиний вихід.

Коли хтось виявляє будь-яку із далі наведених серйозних тривожних ознак⁴, ми повинні негайно звернутися по допомогу в установу, що опікується розумовим здоров’ям, або в службу, що надає екстренну допомогу, наприклад, у поліцію:

Погрози понівечити або вбити себе
Пошуки способу або засобу, щоб вбити себе
Розмови або записи про смерть, помирання чи самогубство

Наступні ознаки можуть свідчити про менш загрозливу ситуацію, але нам слід без вагань подбати і надати допомогу людині, яка виявляє хоча б одне з наступного:

Каже про безнадію та втрату мети в житті
Розлючується або впадає в гнів чи шукає помсти
Необачно поводиться
Почуває себе в пастці
Починає більше пити або використовувати більше медикаментів
Віддаляється від друзів, сім’ї або суспільства
Відчуває неспокій, збудження чи різку зміну настрою
Важко засинає або спить постійно
Відчуває себе тягарем для інших

Не всі, хто намагається покінчити життя самогубством, дають іншим знати про свої наміри, але більшість виявляє тривожні ознаки, як ті, що названі вище. Тож поставтеся до цих ознак серйозно!

Навіть за відсутності необхідної професійної допомоги важко переоцінити силу справжніх, дбайливих друзів та сім’ї.

Запобігання

Зображення

elderly man with a cane

Коли хтось тяжіє до самогубства, сім’я та друзі відіграють дуже важливу роль. Як навчав Алма, ми повинні “нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими; … сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття” (Мосія 18:8, 9).

Ось кілька корисних порад сім’ї та друзям, якими вони можуть скористатися:

Наблизитися до людини і з любов’ю вислухати. Як радив старійшина Баллард: “Немає нічого сильнішого за руку любові, яка обіймає тих, хто страждає”⁵. “Ми повинні дивитися на них … очима Небесного Батька,—навчав старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Тільки тоді ми зможемо відчути Спасителеву турботу про них. … Ця розширена перспектива буде відкривати наше серце для розчарувань, страхів і печалей інших людей”⁶.

Надавайте конкретну допомогу. Якщо людина перебуває в кризі, що позначається на її безпеці та основних потребах, запропонуйте конкретну допомогу, але дайте людині вибір—приймати її чи ні. Наприклад, якщо хтось думає покінчити з життям через втрату роботи, то, допомагаючи у пошуках вакансій, ви даєте можливість вибирати і допомагаєте вийти зі ступора.

Запитайте, чи людина думає про самогубство. Коли вас непокоїть, що людина перебуває у смутку і виявляє тривожні ознаки, притаманні самогубству, запитайте, чи не думає вона про самогубство. Можливо, це незручно, але найкращий спосіб дізнатися—прямо запитати про це. Це може бути поштовхом для людини поговорити про свої негаразди й переживання.

Це питання може звучати, наприклад, так: “Це надто важко для людини. Чи не думаєте ви про самогубство?” або “Зважаючи на весь той біль, який ви відчуваєте, я хочу запитати, чи не думаєте ви про самогубство?” Якщо думок про самогубство немає, найбільш імовірно, що вам про це скажуть.

Якщо ви відчуваєте, що людина не відкриває намірів про самогубство, дослухайтеся до поради Духа, щоб знати, що робити. Ви можете відчути спонукання просто бути поруч, поки людина вам не розкриється.

Залишайтеся з цією людиною і надайте допомогу. Якщо хтось каже вам про намір покінчити життя самогубством, залишайтеся з цією людиною і дайте поговорити про те, що її турбує. Якщо людина каже про конкретний метод і час скоєння самогубства, допоможіть їй зателефонувати на гарячу лінію з подолання криз або до місцевого відділення невідкладної психіатричної допомоги.

Реакція на самогубство

Незалежно від того, виявляються тривожні симптоми чи ні, деякі люди все- таки позбавляють себе життя. Коли сім’я та друзі постають перед спустошуючим самогубством близької людини, то вони часто переживають глибокий, сильний, важкий смуток. Їхня реакція може бути такою:

Відчуття сорому і ганьби
Шок і невіра в те, що сталося
Злість, полегшення або вина
Приховування причини смерті
Соціальна ізоляція та погіршення сімейних стосунків
Активна й навіть надмірна діяльність, спрямована на запобігання самогубству
Всепоглинаюче бажання зрозуміти, чому
Почуття, що тебе полишили й відкинули
Звинувачення загиблого, себе, інших і Бога
Посилені думки про самогубство або відчуття саморуйнування
Поглиблення стресу на свята й на річницю смерті⁷.

Що можуть робити сім’ї та громади, де сталося самогубство

Зображення

woman sitting on bench

Утримуватися від засудження. Хоча самогубство—це серйозне питання, старійшина Баллард також нагадує нам: “Очевидно, що ми не знаємо всіх обставин скоєння кожного самогубства. Лише Господь знає всі подробиці, і Він є Тим, Хто судитиме наші вчинки тут, на землі. Коли Він нас судитиме, я думаю, що Він візьме до уваги все: наші гени і хімічні процеси, наш розумовий стан, наші інтелектуальні здібності, вчення, які ми отримали, традиції наших батьків, наше здоров’я тощо”⁸.

Дозвольте людині сумувати так, як вона це робить, і з повагою до цього поставтеся. Люди сумуватимуть по-різному, оскільки їхні стосунки із загиблим були різними. Тож співчутливо і шанобливо ставтеся до того, як людина виявляє сум.

Коли від нас ідуть наші близькі, ми можемо опинитися в полоні сильних, всепоглинаючих емоцій. Однак відчуття суму не означає брак віри. Спаситель сказав: “Живіть разом у любові так, щоб оплакувати втрату тих, хто помер” (УЗ 42:45). Сум—це ознака нашої любові до померлих і того, що означають стосунки для нас.

Просіть про допомогу. Коли ви сумуєте, все може приголомшувати. Надання допомоги може стати священною можливістю для інших любити вас і послужити вам. Якщо ви дозволяєте їм надавати допомогу, це може стати зцілюючим та зміцнюючим процесом не лише для вас, але і для них.

Підтримуйте стосунки. Деякі люди сумують наодинці й іноді можуть ізолюватися, тож підтримуйте стосунки зі своїми сім’ями та друзями. Регулярно спілкуйтеся з членами сім’ї, родичами та друзями, які переживають сум, і пропонуйте допомогу, бо вони можуть і не звернутися до вас.

Покладайтеся на Спасителя. Зрештою, Спаситель—ось Хто є джерелом зцілення і миру. “Його Спокута … дає нам можливість звертатися до Нього, Хто пережив усі земні недуги, аби дати нам силу нести тягарі земного життя. Він знає наш смуток, Він тут заради нас. Коли Він знайде нас зраненими на узбіччі дороги, то, як і добрий самарянин, перев’яже наші рани і подбає про нас (див. Лука 10:34)”⁹.

Давайте усвідомимо, що всім нам потрібно повністю покладатися на Господа Ісуса Христа і Його Спокуту, коли ми прагнемо робити свою частку. Смиренно це визнаючи, намагаймося зрозуміти свої сім’ї та ближніх, яких спіткало горе, і разом розвивати більшу віру і довіру до Спасителя, Який повернеться і “кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю” (Об’явлення 21:4).