Зміцнений словом Бога
Старійшина Йон Гван Чоі
Сімдесятник
Коли я дізнався, як застосовувати слова пророків, то спрямував своє життя не в тому напрямку, яким хотів іти сам, а в тому, який приготував для мене Господь.
Я зростав у Кореї, і мій батько дозволяв своїм дітям ходити в ту церкву, яку ми для себе обирали, але часто за обідом ми сперечалися через розбіжність у релігійних поглядах. Через ці сварки мій батько хотів об’єднати релігійні погляди нашої сім’ї. Оскільки мій молодший брат ходив на збори до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів з моїм дядьком, батько почав ходити на збори з ними, аби більше дізнатися про Церкву. Я також ходив з ними, і на мене справило враження те, якими цікавими були спільні заходи і як програма семінарії зміцнювала духовність молодих людей.
Коли мені було 16, я охристився разом з батьками; а потім ще 23 людини з числа членів сім’ї та родичів приєдналися до Церкви упродовж семи місяців.
Коли ми стали членами Церкви, то вирішили бути повністю активними й постійно вивчати євангельські доктрини. Ми це робили, з вірою вивчаючи Писання кожного дня, а також читали багато інших виданих Церквою книжок та посібників. Упродовж наступних кількох років я засвоїв два важливі принципи стосовно того, як залишатися вірним у Церкві:
-
Вивчати Писання на семінарії, в церкві та вдома.
-
Слухатися поради пророка і дотримуватися її.
Сила в Писаннях
Крім того що ми з братом вивчали Писання вдома, ми з вірою відвідували семінарію та спільні заходи для молоді. У ті часи Недільну школу проводили зранку, а причасні збори ввечері. Оскільки ми жили далеко від дому зборів, то залишалися в церковній будівлі, відвідували заняття семінарії, приємно спілкувалися і проводили час з іншими членами Церкви до причасних зборів. Багато молодих людей приєдналися до Церкви в Кореї в той час, і коли ми разом навчалися й розважалися під час заходів, це нас згуртовувало.
Мене покликали служити в моєму кворумі Ааронового священства, і я тісно співпрацював з молодими жінками, які служили у своїх класах. Ми навчалися, як піклуватися про тих, ким ми керуємо, молитися за них, планувати разом заходи та мудро використовувати свій час.
Упродовж тижня я вивчав Писання для семінарії до того, як починав виконувати домашні завдання. Коли я був надто стомлений, щоб робити шкільні завдання чи тому, що мав труднощі в школі, я відкривав свій посібник для семінарії, вивчав його і молився. Я зрозумів, що коли я так робив, то підживлював свій розум і міг краще зосереджуватися на домашніх завданнях. Я й досі застосовую це у житті. Зараз, коли у мене бувають важкі часи, я так само читаю Писання або виступи з генеральної конференції, щоб підживити свій розум.
Багато старшокласників у Кореї більшість свого часу проводять у школі та допізна навчаються. Ми зрозуміли, що, приділяючи час семінарії та спільним заходам, ми отримували постійне живлення і мали благословення краще встигати у школі. Уроки, які я там засвоїв, також допомагали мені в інших ситуаціях, коли я все ще навчався у школі.
Одного разу в школі один з моїх учителів на уроці географії розповідав про Юту, США, і сказав про Церкву те, що не відповідало дійсності. Я подумав: “Чи треба мені виправити його перед усіма, чи зробити це приватно після уроку?” У ту ж мить мені на думку спали слова моєї вчительки з семінарії. Вона казала: “Не сперечайтеся ні з ким і не ображайте нікого, коли та людина каже щось неправильне про Церкву”.
Я відчув, що маю промовчати і виявляти повагу під час уроку. Коли я поговорив з учителем пізніше, то сказав, що належу до Церкви й пояснив, що він неправильно сказав під час уроку. Він відповів: “Я не знав, що ти—мормон. Дякую, що сказав мені”. Після того він вніс зміни у свій урок, щоб подавати правильну інформацію, і так само з повагою ставився до мене. Я був вдячний за пораду, яку засвоїв завдяки вчительці семінарії.
Армія чи місія?
У молодості я хотів стати генералом. Я планував подавати документи до військової Академії, аби досягнути своєї мети. Те рішення означало, що я не буду служити на місії, оскільки знав, що за програмою Академії військовим офіцерам не дозволяється відволікатися на будь-яку релігійну діяльність.
Тоді я мав нагоду поїхати на регіональну конференцію до Сеула, Корея. Та подія змінила напрям мого життя. Під час конференції я почув, як Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) радить молоді:
-
відвідувати семінарію,
-
відслужити почесну місію,
-
укласти храмовий шлюб і
-
робити все можливе для піднесення.
Я знав, що його порада є правильною, і згадав вірші, в яких сказано: “Моє слово не минеться, але все буде здійснено, чи Моїм власним голосом, чи голосом Моїх слуг, все одно” (УЗ 1:38).
Коли я почув, що пророк каже про важливість служіння на місії як про пріоритет у житті, то зрозумів, що маю довіритися Господу, відслужити місію і відмовитися від своєї мрії стати генералом, пам’ятаючи, що треба “шука[ти] найперш Царства Божого й правди Його,—а все це вам додасться” (Maтвій 6:33).
Хоча я більше не планував навчатися у військовій Академії, однак я, як і всі юнаки, мав три роки служити в армії солдатом. Коли я відслужив у Корейській місії Бусан один рік, то отримав наказ від корейського уряду вступити на військову службу. Три роки я відслужив в армії, а після демобілізації захотів завершити свою місію. Тоді мене покликали в Корейську Сеульську місію, і ще один рік я служив там.
“Ви з’їхали з глузду?”
Коли я повернувся з місії, то знову мав благословення від того, що виконав пораду пророка. Наприклад, коли я закінчив місію, то вирішив одружитися, хоча ще не закінчив свого навчання. У Кореї за традицією чоловік має бути фінансово забезпеченим і закінчити навчання, перш ніж він вирішить укласти шлюб і започаткувати сім’ю. Але я знав, що мені потрібно виконувати пораду пророка і одружуватися вже зараз. Я познайомився зі своєю дружиною завдяки молодіжній програмі, і ми стали хорошими друзями ще до моєї місії, тож ми добре знали одне одного. Ми одружилися невдовзі після мого повернення додому, хоча її друзі казали: “Ви з’їхали з глузду? У вас немає грошей”.
Ми пішли всупереч культурній традиції, бо знали, що нам треба виконувати Господню пораду. У нашому житті було багато благословень завдяки тому, що ми виконували пораду пророка і здобули той досвід, якого б не мали, якби вчинили по-іншому.
Господня порада робити все з мудрістю і за порядком (див. Мосія 4:27) дещо відрізняється від того, чого навчає суспільство, але якщо ми дотримуємося Господнього розпорядку, то побачимо, що наше життя змінюється на краще. Я вдячний за сучасного пророка, який сьогодні веде нас Господнім шляхом. Я знаю, що “коли ми отримуємо якесь благословення від Бога, то це завдяки виконанню того закону, на якому воно ґрунтується” (УЗ 130:21).