Десятина, Божий розклад і транспорт
Автор живе в Сан-Паулу, Бразилія
У нас не було грошей, щоб поїхати до церкви, тож ми вирушили пішки.
Одного разу в суботу ми з дружиною зрозуміли, що у нас недостатньо грошей, щоб оплатити проїзд в громадському транспорті, аби наступного дня поїхати до церкви, і не було можливості зняти готівку. Наша десятина лежала в конверті для пожертвувань, готова для того, щоб передати її єпископу. Ми почали обговорювати, як доберемося до церкви. Якщо візьмемо гроші з десятини, щоб заплатити за проїзд, то, мабуть, Господь зрозуміє нас; однак ми вирішили, що це неправильно.
Інша можливість—не іти до церкви. Мабуть, Господь зрозумів би і це, оскільки ми ніколи раніше не пропускали богослужінь. Однак, якщо ми так зробимо, то не зможемо передати десятину єпископу, тож цей варіант також не був прийнятним.
Намагаючись бути вірними, ми вирішили вийти раніше, ніж завжди, і піти до церкви пішки. Того чудового недільного ранку ми вирушили до дому зборів, який знаходився майже за 5 км від нашого дому. Для наших чотирьох дітей (найстаршому було 6 років), то була розвага, і їм подобалося бігати і гратися, поки ми були в дорозі.
Коли ми дійшли до певного місця на широкій небезпечній вулиці, я почув, як Дух мені каже: “Вам слід перейти дорогу зараз”. Я сказав про це дружині, і вона відповіла, що це небезпечно, бо на тій ділянці вулиця починала повертати, і ми не побачимо машин, що наближаються. Я відповів, що за моїми відчуттями нам слід перейти дорогу тут, тож ми швидко перейшли, при цьому я і дружина тримали по двоє дітей. Як тільки ми ступили на тротуар, з того боку зупинилася машина і водій запитав: “Ви йдете до церкви?”
Водієм був брат, який був не з нашого приходу, але я раніше зустрічав його, коли був у його приході. Ми відповіли ствердно, і він сказав, що може нас підвезти. Коли ми сіли в машину, той брат пояснив, що ніколи не їздив цією дорогою, і зараз він їхав лише тому, що його партнер по бізнесу загубив ключі від офісу і він віз йому свої ключі.
Я подумав про себе, що все це сталося не випадково. Господь знав, що нам потрібно дістатися до церкви. Наша десятина лежала в моїй кишені, і це давало нам можливість навчити своїх дітей, які благословення приносить сплата десятини. Ми приїхали в дім зборів раніше, ніж будь-коли, відчуваючи радість і вдячність. Ми були на всіх зборах, і нікому не казали про те, що сталося.
Влітку в Сан-Паулу дуже спекотно, особливо в середині дня, коли й закінчувалися збори в церкві. Ми готувалися йти додому, коли хтось до нас підійшов і запитав: “Вас хтось підвозить додому?” Ми відповіли заперечно, і той чоловік сказав: “Якщо хочете, я вас підвезу”. Ми з дружиною багатозначно усміхнулися одне одному і погодилися.
Неодноразово Господь щедро благословляв нас за послух.