2016
Вибирайте життя: долайте думки про самогубство

Вибирайте життя::долайте думки про самогубство

Світло для світу допомогло мені пройти через темряву моєї сезонної депресії.

Choosing to Live: Overcoming Suicidal Thoughts

Фотографія © iStock/Thinkstock

Я почала боротися з думками про самогубство невдовзі після того, як переїхала у холодне місто в Ісландії, де через брак сонячного світла у зимовий період у мене виник важкий сезонний афективний розлад (САР). Коли мій біль посилювався настільки, що не було сили витримати, я думала про самогубство.

Протягом першого року я сприймала це як депресію. Мені страшно було розказати комусь про мої думки, навіть чоловіку. Ніхто у моїй сімʼї чи в церкві не знав, що я страждаю від загрозливої для життя хвороби, вони бачили в мені активного члена Церкви з палким свідченням і їм здавалося, що в мене немає жодних серйозних проблем. Я часто молилася, благаючи про полегшення, і Небесний Батько зміцнював мене. Я стала більш уважно ставитися до свого харчування, часто робила фізичні вправи, заглиблювалася у вивчення Писань, служила іншим і виконувала всі заповіді. Та цього було недостатньо.

Депресія навалювалася на мене, як гігантська хвиля. Тож я більш старанно все робила і більш палко молилась, але мені не завжди вдавалося втекти від тієї хвилі. Я пливла проти течії, молячись, щоб мені дожити, хоч поки мої діти повернуться додому зі школи або хоч до обіду. У деякі дні я жила від хвилини до хвилини, докладаючи усю силу волі, аби позбутися своїх думок та імпульсів.

Памʼятаю, що коли я відчула сильні психічні страждання в перший раз, то ледь не вчинила самогубство. Я не планувала й не задумувала цього—я просто на якийсь час втратила здатність логічно мислити. І тільки потім я усвідомила, наскільки близько я підійшла до того, щоб позбавити себе життя. Я роздумувала, що ж зі мною не так. Я сказала собі, що у мене не повинно бути думок про самогубство, і я вдавала, ніби вони у мене ніколи не виникали. Я переконала себе, що більше ніколи не матиму таких думок.

Однак думки про самогубство продовжували й далі приходити у мій розум тоді, коли я найменше чекала їх. Спокуса припинити свій страшний біль була дуже сильною. Але я хотіла одужати. Хоч я тоді й не розуміла, що страждаю від гострого захворювання (хвороби, яка є тяжкою і виникає зненацька), та все ж знала, що можу вилікуватися. Тому я попросила про благословення священства.

Мій чоловік, не знаючи про мої страждання, сказав багато чого під час благословення, і це вказало мені на те, що Небесний Батько знає про мене. Він пообіцяв мені, що я подолаю свої труднощі. Негайного зцілення обіцяно не було, але я прийняла те, що Небесний Батько буде допомагати мені в подоланні труднощів.

Настало літо з його яскравим сонячним світлом і довгими днями. Ніколи не було темно, навіть посеред ночі. Я була щаслива і знову відчувала себе такою, як я є. Але коли у вересні дні почали стрімко коротшати, моя депресія повернулась і думки про самогубство почали проникати у мій розум. Я злякалась. Спершу я спробувала те, що пробувала і в попередній рік: більше молитися, більше робити фізичних вправ і більш старанно робити все, чим займалася. Але думки про самогубство ставали все настійливішими і все сильнішими. Я боролася з цим два місяці і зрештою зрозуміла: самотужки я вже не переживу ще одну зиму. Я усвідомила, що Небесний Батько благословив нас: у нас є сучасна медицина і лікарі. Аби одужати, мені потрібно було мати бажання розказати іншим про свою депресію і звернутися до лікаря.

Найважчим для мене було попросити про допомогу. Мене душили сльози, коли я розказувала своєму чоловіку про свою депресію і що мені потрібна допомога. Я не могла вимовити вголос слово самогубство. Чоловік записав мене на прийом до психіатра.

Лікар виписав мені ліки, які допомогли пережити зиму. Як і для багатьох людей, мені важко було підібрати дозу й уникнути побічних наслідків. Це викликало додаткове напруження у шлюбних стосунках та сімʼї, але чоловік і діти підтримували мене.

Коли прийшла весна, моя глибока депресія пройшла і ліки мені вже не були потрібні. Ми переїхали в сонячне місто. Я думала, що все було добре і моя психічна хвороба вже залишила мене. Але цілком зціленою я не була. Відчуття провини викликало в мене попередні думки, почуття та імпульси. Мені не подобалося, що мої діти-підлітки знали про моє бажання накласти на себе руки. Я відчувала, що змарнувала більше року свого життя.

Також мені ставало страшно, особливо коли у вересні знову коротшали дні. Щодня до мене приходили сильні спогади про минулі почуття, і я боялася, що знову страждатиму від гострої депресії. Однак я могла відчути Господню руку у моєму житті, коли мене привели до чудового лікаря й почали лікувати. Я дізналася, що страждала також і від посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Під наглядом свого лікаря я позбулася ПТСР.

І тоді я побачила чудо. Після могутньої молитви і прагнення застосувати Спокуту Спасителя у моєму житті Господь забрав мої почуття вини—швидко, помітно й відчутно. Його голос пояснив, що я не повинна відчувати за собою вину, бо моя депресія була не моєю провиною. Ісус Христос несе цей тягар за мене завдяки силі Його Спокути. Я знову сповнилася світла й відчула надію.

Jesus Christ. Healings. Issue of Blood

Я не знаю всіх причин, чому я мала пройти через ці випробування загрозливою для життя хворобою. І хоч я все те памʼятаю, розумові й психічні страждання минулись. Щодня я вдячна за мою сімʼю, мого лікаря і мій час тут, на землі. Завдяки своїй хворобі я навчилася співчувати іншим і любити їх. Я виросла в емоційному й духовному плані і набула знання, якого б інакше не мала. У мене були безцінні духовні моменти з моїм Небесним Батьком і моїм Спасителем. Усе пережите мною посилило бажання триматися за життя.