Ми повинні піти до храму зараз!
Мері Холмс Івен, шт. Каліфорнія, США
Ілюстровано Бредлі Х. Кларком
Одного недільного ранку всьому приходу було представлено новоохрищеного члена Церкви. Її звали Лідія. Вона відразу ж завоювала наші серця.
Лідія була похилого віку. Вона осліпла за той час, як боролася з діабетом. Жінка швидко познайомилася з членами Церкви, розрізняючи їх за голосами і ходою. Вона називала наші імена і тисла руку, і ми ніколи не згадували про те, що вона незряча.
Після обов’язкового річного очікування Лідія зустрілася з єпископом і президентом колу для отримання своєї храмової рекомендації. Одного дня на Товаристві допомоги вона посадила мене поруч із собою і вигукнула: “Президент колу сказав мені, що я повинна піти до храму якомога швидше. Ви мене відвезете?”
То був перший тиждень грудня—напружений час для всіх нас. Я намагалася знайти, як і завжди, виправдання, щоб не їхати, тож сказала: “А можемо ми поїхати в січні?”
“Ні, ми повинні поїхати зараз!”
Група жінок з нашого приходу кожного місяця їздила до храму, тож я підійшла до них і поговорила про те, щоб відвезти Лідію. Вони також були дуже зайняті. Але Лідія зі сльозами на очах знову сказала нам, що президент колу наказав їй їхати якомога скоріше.
Тож ми домовилися здійснити цю 240-кілометрову подорож наступного тижня. По дорозі у машині звучали розмови та дружнє спілкування восьми жінок. Завдяки досвіду, отриманому в храмі, та благословенням свого ендаументу, Лідія була переповнена радості.
У перший тиждень січня стан Лідії погіршився і вона лягла у лікарню для отримання невідкладної допомоги. Через тиждень вона пішла з життя. Але Лідія пішла, маючи вічні благословення, отримані у храмі лише за кілька тижнів до того.
Пізніше я розповідала президенту колу історію про нашу подорож і переказала, як мене вразило те, що він відчув спонукання сказати Лідії про необхідність негайно їхати до храму.
“Насправді, я не мав на увазі, що вона повинна їхати прямо зараз,—сказав він.— Я завжди кажу тим, хто вперше отримує рекомендацію, якнайшвидше іти до храму. Дух промовляв до Лідії, а не я”.
Лідія навчила нас слухати Духа і діяти негайно. Я вдячна за її нагадування дослухатися до тихого і спокійного голосу.