Чиста побожність
Старійшина В. Крістофер Уедделл
Сімдесятник
Самовіддане служіння, яке полягає в тому, щоб забути про себе, надавати допомогу нужденним та присвятити своє життя служінню іншим людям, завжди було характерною ознакою послідовників Ісуса Христа.
Ілюстровано Анні Генрі
У Євангелії від Матвія, в 11 розділі, Спаситель викладає нам важливий урок за допомогою того, чого Він не сказав, відповідаючи на запитання учнів Івана Христителя:
“Прочувши ж Іван у в’язниці про дії Христові, послав через учнів своїх,
щоб Його запитати: “Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?”
Ісус же промовив у відповідь їм: “Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите:
сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а “вбогим звіщається Добра Новина” (Матвій 11:2–5).
Замість того, щоб дати короткий виклад вчення про те, що Він дійсно “Той, Хто має прийти”, Спаситель відповів саме так, як Він відповів—Своїм прикладом служіння.
На квітневій генеральній конференції 2014 року старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нагадав нам: “Найкращий спосіб служити нашому Батькові Небесному—це праведно впливати на інших і служити їм. Найкращим прикладом серед усіх людей, які будь-коли жили на цій землі, є наш Спаситель, Ісус Христос”1.
Самовіддане служіння, яке полягає в тому щоб забути про себе, надавати допомогу нужденним та присвятити своє життя служінню іншим людям, завжди було характерною ознакою послідовників Ісуса Христа. Цар Веніямин навчав за більш ніж 100 років до народження Спасителя: “Коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові” (Мосія 2:17).
Яків нагадує нам, що важливим аспектом “чистої побожності” є наше служіння іншим людям: “зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх” (Якова 1:27). “Чиста побожність”—це більше ніж проголошення вірувань. Це—вияв вірувань.
Любіть своїх попутників
У середині липня 1984 року, лише через кілька тижнів після укладення шлюбу з моєю дружиною Керол у Лос-Анджелеському храмі в Каліфорнії, ми були на шляху до Юти, де я мав почати кар’єру, а Керол закінчувати освіту в коледжі. Ми їхали в різних автомобілях. Цими двома машинами ми перевозили все своє майно.
На півдорозі до місця нашого призначення Керол порівнялася з моїм автомобілем і почала робити знаки руками. Це було ще до того, як з’явилися мобільні телефони, смартфони, текстові повідомлення і Twitter. Побачивши вираз її обличчя у вікні автомобіля, я зрозумів, що вона не дуже добре себе почуває. Вона сказала, що може продовжувати подорож, але я був стурбований станом своєї молодої дружини.
Коли ми під’їхали до маленького містечка Бівер у Юті, вона знову порівнялася зі мною, і я вже не сумнівався, що їй необхідна зупинка. Вона була хвора і не могла продовжувати подорож. У нас було два автомобіля, наповнених одягом і весільними подарунками, але, на жаль, у нас було мало грошей. Номер в готелі не входив у наш бюджет. Я не знав, що робити.
Ніхто з нас раніше не був у Бівері, тож навіть не розуміючи, що я шукаю, ми кружляли містом кілька хвилин, поки я не побачив парк. Ми під’їхали до паркувального майданчика і знайшли дерево із затінком, де я розстелив ковдру, щоб Керол могла відпочити.
Через кілька хвилин на майже порожній паркувальний майданчик в’їхала ще одна машина і стала біля наших двох автівок. З автомобіля вийшла жінка віку моєї мами і запитала, чи у нас все гаразд і чи не може вона чимось допомогти. Вона сказала, що помітила нас, коли проїжджала повз нас, і відчула, що має зупинитися. Коли ми пояснили нашу ситуацію, жінка відразу ж запросила нас поїхати до неї додому, де ми могли залишатися стільки, скільки буде потрібно.
Невдовзі ми опинилися на зручному ліжку в прохолодній спальні цокольної частини її дому. Як тільки ми розмістилися, ця чудова сестра сказала, що у неї є кілька невідкладних справ і що ми залишимося самі на кілька годин. Вона сказала, що якщо ми зголодніємо, то можемо їсти все, що знайдемо на кухні, а якщо поїдемо раніше, ніж вона повернеться додому, то нам треба буде закрити вхідні двері.
Після того як Керол поспала, їй стало краще, і ми продовжили нашу подорож, так і не відвідавши кухню. Коли ми вирушали, та добра жінка ще не повернулася додому. На жаль, ми не записали адресу і так ніколи належним чином не віддячили ту добру самарянку, яка зупинилася на шляху й відкрила двері свого дому незнайомцям, що потрапили у біду.
Коли я думаю про цей випадок, мені спадають на думку слова Президента Томаса С. Монсона, який є втіленням настанови Спасителя “іди,—й роби так і ти” (див. Лука 10:37): “Ми не можемо по-справжньому любити Бога, якщо не любимо тих, з ким разом долаємо земний шлях”2.
Кожного разу, коли ми зустрічаємося з “попутниками” —на дорозі чи вдома, на гральному майданчику чи у школі, на роботі чи у церкві—якщо ми шукаємо, дивимося і діємо, то станемо більше схожими на Спасителя, благословляючи і служачи на шляху.
Шукати
Ілюстровано Анні Генрі
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав:
“На відміну від нашого дорогоцінного Спасителя, ми безсумнівно не можемо викупити гріхи всіх людей! Більше того, ми звичайно ж не здатні понести всі земні хвороби, недуги і болі (див. Aлма 7:11–12).
Однак на своєму, меншому рівні, відповідно до запрошення Ісуса, ми дійсно можемо намагатися ставати “такими самими, як [Він] є” (3 Нефій 27:27)”3.
Якщо ми прагнемо ставати такими, як Він, маючи щире бажання благословляти “своїх попутників”, то будемо мати можливості забути себе і надихати інших. Частенько ці можливості можуть завдавати незручностей, таким чином перевіряючи, наскільки в дійсності ми бажаємо бути більше схожими на Господаря, Якому було зручно здійснити найвеличніше служіння—Його нескінченну Спокуту. “Проте,—казав Він,—слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських” (УЗ 19:19).
Щиро прагнучи бути більше подібними до Спасителя, ми зможемо бачити те, що інакше не побачили б. Наша добра самарянка вела такий спосіб життя, що дозволяв мати поруч Духа, тож вона відгукнулася на спонукання підійти до незнайомця, який потребував допомоги.
Дивитися
Ілюстровано Анні Генрі
Дивитися духовними очима означає бачити речі так, як вони дійсно є, і розпізнавати потреби, які ми іншим чином не помітили б. У притчі про овець і козлів ні “благословенні”, ні “прокляті” не розпізнали Спасителя в тих, що голодували, прагли, і були роздягнені чи у в’язниці. Вони відреагували на свою винагороду словами: “Коли то Тебе ми бачили?” (Див. Матвій 25:34–44).
Лише ті, хто дивилися духовними очима, розпізнавали потреби, діяли і благословляли стражденних. Наша добра самарянка зрозуміла потреби, оскільки дивилася духовними очима.
Діяти
Ілюстровано Анні Генрі
Ми можемо бачити потреби навколо нас, але не вважати себе здатними, щоб відреагувати них, вважаючи, що запропонованого нами буде недостатньо. Якщо ми бажаємо стати такими, як Він, і якщо ми дивимося на потреби наших попутників духовними очима, то повинні довіряти, що Господь може діяти через нас, а потім ми самі повинні діяти.
Входячи до храму, Петро та Іван побачили чоловіка, “що кривий був з утроби своєї матері”, який попросив у них милостиню (див. Дії 3:1–3). Відповідь Петра—це приклад і запрошення для кожного з нас:
“Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!
І, узявши його за правицю, він підвів його” (Дії 3:6–7).
Ми можемо діяти, запропонувавши свій час і таланти, добре слово або міцну спину. Коли ми шукаємо і бачимо, то опинимося в обставинах та ситуаціях, де зможемо діяти і благословляти. Наша добра самарянка діяла. Вона запросила нас у свій дім і дала те, що мала. По суті, вона сказала: “Що я маю, даю тобі”. Це було саме те, що було потрібно нам.
Президент Монсон навчав цьому самому принципу:
“Кожен з нас, хто подорожує земним життям, пройде свою дорогу до Єрихону. Який досвід ви здобудете? Який досвід здобуду я? Чи я не помічу того, хто потрапив до рук розбійників і потребує моєї допомоги? А ви?
Чи буду я серед тих, хто бачить пораненого і чує його благання, однак переходить на іншу сторону дороги? А ви?
А може я буду тим, хто бачить, чує, зупиняється і допомагає? А ви?
Ісус закликає нас: “Іди і роби так само”. Якщо ми дослухаємося до цього наказу, то перед нами відкривається вічна перспектива, радісний краєвид, ні з чим незрівнянний і неперевершений”4.
У міру того як ми більше стаємо схожими на Спасителя, шукаючи, бачачи і діючи, ми пізнаємо істинність слів царя Веніямина: “Коли ви служите вашим ближнім, ви тільки служите вашому Богові” (Moсія 2:17).