“Моє спасіння—Ти”
Автор живе в штаті Юта, США.
Коли ми вже не знали, чого ще могли б навчати, мій напарник запропонував, щоб ми заспівали цей гімн.
Одного приємного недільного дня у післяобідню пору під час моєї місії в Балсані, Корея, ми з напарником попрощалися з членами Церкви після зборів і збиралися вже йти проповідувати, коли провідник місіонерської роботи приходу представив нам 12-річного хлопця, Конга Санг-Гуна. У той день він відвідав Церкву і захотів більше дізнатися про євангелію.
Звичайно ж, ми були дуже раді можливості навчати його, однак мене трохи хвилювало, як навчати таку молоду людину. Ми вирішили, що маємо отримати дозвіл від його батьків, тому я подзвонив додому до Конга Санг-Гуна і коротко поговорив з його мамою, Пак Мі-Юнг. Я був приємно здивований, коли вона сказала, що рада бажанню свого сина відвідувати церкву і що вона була б щаслива, якщо ми прийдемо до них, щоб навчати його.
Неподівані зацікавлені Церквою
Наступного вечора ми вже були в домі цього хлопця, готові навчати. Ми були приємно здивовані, дізнавшись, що Пак Мі-Юнг хотіла, аби ми навчали також і її дочку, Конг Су-Їн. А оскільки ми були незнайомцями в її домі, то Пак Мі-Юнг захотіла бути з нами на уроках. Ми, звичайно ж, були щасливі навчати всіх охочих слухати.
Після їхнього пригощення ми сіли разом і почали розмову. Замість того, щоб приступити зразу ж до уроку, Пак Мі-Юнг висловила бажання дізнатися більше про нас і розказати нам про обставини її сім’ї. Вона розповіла нам про нещодавні випробування й труднощі, через які їм доводиться проходити, в т.ч. і про недавню боротьбу її сина з раком. Він успішно пройшов курс променевої терапії, і хвороба тепер була на стадії ремісії, але лікарі попередили, що вона може знову повернутися в будь-який час. Через це сімʼї довелося піти на великі жертви. Вони були з робітничого класу, батько повинен був працювати надзвичайно багато, аби вони мали хоч дах над головою та їжу на столі.
Я був дуже вражений і засмучений тим, що в них у житті були такі випробування. У них було нелегке життя, але близькість в цій сімʼї була набагато помітнішою, ніж я бачив у будь-якій іншій сімʼї, яку зустрічав у Кореї, а про близькість в сімʼї багато говорять в орієнтованих на сімʼю суспільствах, подібних до корейського. Того вечора ми залишили їхній дім, більше дізнавшись про цю особливу сімʼю й отримавши можливість ділитися з ними євангельськими посланнями.
Ми з напарником приходили до них ще кілька разів того тижня, щоб навчати, і кожного разу відчували ту ж теплоту і великодушність. Коли всі теми було обговорено, обоє дітей палко захотіли приєднатися до Церкви. Однак мати не поділяла їхнього захоплення. Хоч вчення, якими ми ділилися, знаходили в неї відгук і вона сподівалася, що вони істинні, але вона не відчувала, що зможе дати обіцяння, які вимагаються, щоб приєднатися до Церкви і виконувати їх. Вона також не відчувала, що буде правильним для неї охриститися без свого чоловіка, з яким ми все ще не зустрілися. Проте у неї було велике бажання й далі зустрічатися з нами, а також вона хотіла разом зі своїми дітьми відвідувати церкву.
Наприкінці другого тижня, коли ми продовжували навчати в її домі, ми зустрілися з її чоловіком Конг Кук-Воном—смиренною, любʼязною і великодушною людиною. Він приєднався до нас при навчанні кількох останніх бесід і відразу ж повірив усьому, чого ми навчали, включно з ученнями, які часто інші люди вважають складними, наприклад, десятина і Слово мудрості. Незважаючи на свою майже нужденну ситуацію, вони почали платити десятину. Єдиною перешкодою було лише те, що батько повинен був працювати в неділю. Він кожної неділі працював у Сеульському міжнародному аеропорті, тому не мав змоги відвідувати Церкву з рештою своєї сімʼї. Незважаючи на його робочий графік, він та його дружина все зробили, щоб прийти на хрищення своїх дітей наступної неділі.
Після хрищення дітей ми продовжували часто зустрічатися в домі цієї сімʼї. Ми провели домашній сімейний вечір, читали для них уривки з Писань, ділилися надихаючим досвідом, а також познайомили їх з членами приходу. Однак батьки, незважаючи на набуття ними євангельського досвіду, не наближалися до свого хрищення.
А тим часом мого напарника перевели, а мій новий напарник прибув на місію прямо з Центру підготовки місіонерів. Він був сповнений віри, енергії та захоплення, і, чесно кажучи, мені бувало іноді важко встигати за ним. Після кількох зустрічей з Конг Кук-Воном і Пак Мі-Юнг мій напарник підійшов до мене і спитав, чи я з моїм попереднім напарником постилися за них. Ми не постилися. Дійсно, про це у мене навіть і думки не виникало. Тому ми зустрілися з цією сімʼєю і запропонували попоститися. Я був так вражений, коли дізнався, що вони вже періодично самі постилися і за здоровʼя їхнього сина, і за зміну в робочому графіку, яка би дозволила Конг Кук-Вону відвідувати церкву. Після того як ми з напарником приєдналися до них у пості, на наші молитви прийшла відповідь і робочий графік Конг Кук-Вона було змінено. Але Пак Мі-Юнг і надалі твердо відмовлялася охриститися.
Натхненна ідея
І тоді до мого напарника прийшла ще одна блискуча ідея. Він витяг свій кишеньковий збірник гімнів і спитав, чи можемо ми поспівати їм. Бувало, ми й раніше співали разом, але я ніколи не бачив, щоб Пак Мі-Юнг співала з нами, а тому просто вирішив, що вона не любить співати або відчуває себе незручно, бо пісні їй були незнайомі. Мій напарник спитав її, чи є в неї улюблений гімн, і, на мій подив, вона голосом, який затремтів, відповіла, що з дитинства її улюблений гімн—“Моє спасіння—Ти” (Гімни, с. 45). Ми почали співати на чотири голоси, батько співав мелодію, мати співала альтом, мій напарник тенором, а я басом.
У кімнаті сильно відчувалась присутність Духа. Коли ми співали третій куплет, її переповнили емоції і вона втратила голос, коли ми продовжували:
Моє спасіння—Ти,
В моїх журбах.
Без Тебе не пройти
Життєвий шлях.
До Тебе серце лине
Щохвилини, Боже!
Почуй мої благання,
Молю Тебе!
Коли ми доспівали четвертий, останній куплет, вона схлипувала. Чоловік намагався заспокоїти її, і зрештою вона змогла опанувати себе. Вона глянула мені прямо в очі і сказала: “Мені треба охриститися”.
Христильна служба для Конга Кук-Вона і Пак Мі-Юнг, яка проводилися в неділю після обіду, була однією з найдуховніших на моїй місії. Їхні діти взяли участь в програмі, прийшло багато місцевих членів Церкви, щоб виявити підтримку цій тільки-но наверненій сімʼї в їхньому приході. Ми з напарником виконали особливий музичний номер—заспівали гімн “Моє спасіння—Ти”.
Настав час мені завершити свою місію і повернутися додому. Після одного року навчання в коледжі я повернувся до Кореї на літнє стажування і кожні вихідні я старався відвідати багатьох своїх особливих друзів та сімʼї, з якими зустрівся на своїй місії. Через кілька тижнів я повернувся у Балсан і зустрівся з особливою для мене сімʼєю. Прийшовши до них, я помітив, що когось не було—їхнього сина. Зі сльозами на очах Пак Мі-Юнг відразу ж повідомила мені новину: до їхнього сина знову повернувся рак і він, 14-річний, не зміг його подолати.
Коли я спробував висловити своє співчуття, а також справитися з болем, який відчув, Конг Кук-Вонг запевнив мене, що все буде добре. Вони любили євангелію, з вірою відвідували Церкву й очікували того дня, коли їхня сім’я зможе запечататися разом на вічність у Сеульському Корейському храмі. Незважаючи на біль, що країв їм серце, сімʼя знала, що вони знову побачать Конг Сунг-Гуна і будуть знову разом. Пак Мі-Юнг також сказала мені, що спів кожного дня гімнів допомагав їй знайти силу, щоб подолати горе і відчути мир, який приносив з собою Дух.
Залишаючи того вечора їхній дім, я знову згадав слова з улюбленого гімну Пак Мі-Юнг. Я вдячний Небесному Батьку за те, що Він благословив цю сімʼю миром після смерті Конг Сунг-Гуна, і особливо я вдячний за роль, яку відіграв Дух в наверненні Пак Мі-Юнг, Який дав змогу цій сімʼї бути гідними для вічних благословень храму.