Хто твій герой?
Автор живе в шт. Каліфорнії, США.
Еллі знала, хто був її героєм, але їй було дуже страшно сказати про це.
“Совість, і віру, і честь зберігай! Будь непохитним [як твій герой]!” (Збірник дитячих пісень, с. 80).
Еллі нервово покусувала ніготь на великому пальці. Міс Фітц йшла між рядами столів і ставила кожному з учнів запитання, одному за одним.
“Хто твій герой?”—запитала Джеремі міс Фітц.
Джеремі не забарився з відповіддю. “Мій тато!”—гордо сказав він.
Міс Фітц усміхнулась. “А твій, Саро?”
Та теж відповіла швидко. “Авраам Лінкольн”.
Еллі відчувала, як колотиться її серце, коли міс Фітц йшла далі між рядами учнів. Вони говорили про героїв увесь день, і тепер кожний мав сказати, хто був його чи її героєм—перед усім класом!
Ембер і Джастін сказали, їхніми героями були їхні мами. Уолтер сказав, що його героєм був дідусь. Ще кілька учнів сказали, що їхнім героєм був якийсь король чи президент.
Лише кілька учнів залишалося перед міс Фітц, щоб дійти до Еллі. Вона мала подумати про якогось героя—і зробити це швидко.
Еллі збентежено дивилася вниз на свої черевики. Герой—це зовсім не проблема. Вона вже знала, хто був її героєм. Ним був Ісус Христос. Він зцілював хворих, піднімав до життя померлих і сплатив ціну за гріхи кожної людини. Він був найвеличнішим героєм, який будь-коли жив на землі! Їй просто було дуже страшно сказати про це.
Еллі знову покусала ніготь на великому пальці, думаючи як сказати всьому класу, що її героєм був Ісус Христос. А якщо Джеремі буде сміятися з неї? А якщо Сара і Ембер будуть шептатися про неї на великій перерві?
Звичайно ж, вона знала, що її героєм був Ісус Христос. Але це ж не означало, що всі решта мають знати про це також.
Міс Фітц вже дійшла до столу Еллі, стала й усміхнулась. “А хто твій герой, Еллі?”
Еллі перевела погляд з ряду учнів, що були поряд з нею, на міс Фітц. “Авраам Лінкольн”,—прошепотіла вона.
Міс Фітц радісно посміхнулась. “Добре!”—сказала вона і перейшла до наступного учня в ряду.
Як тільки вона відійшла, Еллі полегшено опустила свої плечі. О як добре, що це скінчилося. Їй найменше потрібно було, щоб кожний в класі знав, що її героєм був—
“Ісус Христос”,—сказав чийсь голос.
Очі Еллі розширилися, коли вона повільно повела ними навколо. Там—останнім в ряду—сидів маленький хлопчина з розкуйовдженим волоссям. Він був худенький, соромʼязливий і завжди сидів у кінці класної кімнати. Еллі навіть не знала, як його звати. Вона навіть не памʼятала чи чула від нього хоч одне слово—дотепер.
Кілька учнів повернулися до цього хлопчини і здивовано дивилися на нього, але він не зважав на них. Він просто дивився на міс Фітц і знову сказав: “Мій герой—Ісус Христос”.
Міс Фітц засяяла посмішкою і пішла далі по ряду. А Еллі продовжувала із захопленням дивитися на хлопчину. Їй було страшно сказати кожному про свого героя, а ось йому—ні. Він навіть не ходив до її церкви! Але він знав, як важливо мати за приклад Ісуса Христа і сказати про це, навіть коли це було й важко.
І Еллі усміхнулася хлопчині. Їй вже не потрібно було боятися, називаючи, хто був її героєм. Після всього, тепер в неї їх було вже двоє.