2011
Особистий розвиток наших сімей
Вересень 2011


Спеціальний розділ, присвячений програмі “Особистий розвиток”

Особистий розвиток наших сімей

Програма “Особистий розвиток” допомогла двом молодим жінкам в Києві, Україна, досягнути позитивних змін у своєму житті та в житті їхніх сімей.

“Іноді одна людина може змінити все навколо себе. Якщо ви почнете із самих себе—якщо у вас є сміливість розпочати із самих себе,—тоді все навколо вас може в належний час впорядкуватися само собою”,—каже Катя Калашникова з Києва, Україна.

Завдяки вірі та програмі “Особистий розвиток” Катя Калашникова та Іванна Рубанчук з Воскресенського приходу змогли знайти ту сміливість, яка дала їм можливість зміцнити свої сім’ї й підготуватися до храму.

Робити зміни

Сім’ї Каті та Іванни приєдналися до Церкви невдовзі після того, як у 1992 році була організована Київська Українська місія. Однак обидві сім’ї поступово стали неактивними ще до того, як кожна з дівчат досягла віку, щоб охриститися.

Сім’я Іванни, коли їй було 13 років, переїхала в дім, що знаходився неподалік каплиці святих останніх днів. Коли вони з мамою проходили повз неї, її мама згадувала скільки всього хорошого принесла Церква в її життя. Вона заохочувала Іванну ходити до Церкви. “Моя мама знала, що в Церкві, на відміну від світу, мене будуть навчати тільки хорошому”,—каже Іванна. Вона почала ходити на збори й заходи та на зустрічі з місіонерами, і коли місіонери запитали, чи хоче вона охриститися, вона погодилася.

Історія Каті

Каті було 15 років, вона поверталася з подорожі, в якій вона була з групою молоді. Вона була здивована, дізнавшись, що її батько запросив місіонерів навчати її. Він дав їй зрозуміти, що їй добре було б їх послухати, а йому це нецікаво.

Катя призначила час для зустрічі з місіонерами. “Коли я слухала, я відчула, що це—правильна дорога, якою слід іти. Я пам’ятала ті почуття, які в мене були, коли я ходила в церкву дитиною. Через деякий час я вирішила охриститися”,—каже вона.

Особистий розвиток

Обом молодим жінкам довелося дещо змінити в собі, щоб стати членами Церкви, і програма “Особистий розвиток” допомогла їм зробити таку зміну. “Я тоді ще росла. У мене були свої звички. Навіть моя манера одягатися потребувала зміни,—згадує Катя.— Програма “Особистий розвиток” потроху допомагала мені змінюватися. Вона дала мені силу бути дочкою Бога не лише в церкві, але й щодня”.

Завдяки “Особистому розвитку”, Іванна і Катя привчилися молитися, вивчати Священні Писання і користуватися тільки належними ЗМІ, що духовно зміцнило їх. Вони також навчилися, як проводити уроки та служити іншим. Одним словом, ця програма допомогла їм більше наблизитися до Бога і стати кращим прикладом для своїх сімей.

“Особистий розвиток” допоміг мені. Кожне виконане завдання давало мені зростати; воно додавало мені знання й сміливості,—каже Іванна.— Це особливо було добре для мене, оскільки більшість членів моєї сім’ї не є активними членами Церкви”.

Вести прикладом

Зміни, що відбулися в Іванні завдяки “Особистому розвитку”, допомогли їй стати прикладом для своєї сім’ї. “Увесь цей час мої батьки бачили, як я змінювалася. Вони були дуже раді, що я ходжу до Церкви”,—каже Іванна. Вона відвідувала церкву й заходи сама, поки одного дня її мати не вирішила піти з нею на причасні збори. Тепер вони відвідують Церкву разом.

Приклад Каті також вплинув на життя її сім’ї. Невдовзі після того як Катя приєдналася до Церкви, з нею до церкви почала ходити її мати, а потім почав ходити й батько. Сім’ї обох цих молодих жінок помітили, які зміни відбулися в житті Каті та Іванни завдяки “Особистому розвитку” й церковним заходам. Вони побачили, якими радісними стали дівчата, і захотіли й собі мати таку ж радість.

Увійти в дім Господа

Радість Каті та її сім’ї збільшувалася. Коли Катя долучилася до програми “Особистий розвиток”, вона помітила, що програма зосереджена на тому, щоб зрозуміти важливість храму. “Є цілий розділ, присвячений відвідуванню храму, і я справді хотіла побувати в храмі, але мої батьки були не готові”,—згадує вона.

Проте Каті вдалося відвідати храм зі своїм семінарським класом. Вона згадує: “Я робила храмову роботу вперше. Я була по-справжньому щаслива, і мені хотілося знову побувати у храмі. Мені так хотілося поїхати туди зі своєю сім’єю і запечататися на вічність”.

Сім’я Каті готувалася, і ось вони відчули, що готові поїхати у храм. Через два роки після свого першого відвідування храму Катя повернулася туди, цього разу зі своєю сім’єю. “Я зрозуміла, що дійсно є місце, де сім’ї можуть стати вічними”,—каже Катя. Вони були запечатані у Фрайберзькому храмі, Німеччина.

Продовжувати у вірі

Катя й Іванна вдячні за Церкву, і обидві винагороджені за свої жертви, особливо тим, що мають програму “Особистий розвиток”. “Моє свідчення про програму “Особистий розвиток” полягає в тому, що вона робить нас сильнішими й допомагає нам удосконалювати кожний аспект нашого життя”,—каже Катя.

Іванна відчуває, що Товариство молодих жінок та церковні організації допомогли їй підготуватися, аби стати місіонеркою. Іванна прихильно ставиться до місіонерської роботи. Вона каже: “Не занепадайте духом, а завжди будьте прикладом того, як Церква змінює наше життя. Ми в ній щасливі, і кожна людина хоче бути щасливою. І якщо ми беремо людей і показуємо їм це щастя, тоді вони будуть брати з нас приклад. Ми завжди можемо—потроху—допомагати тим людям, служити їм, і настане той чудовий момент, коли вони будуть готові”.

Катя Калашникова здобула знання, працюючи за програмою “Особистий розвиток”, яке спонукало її батьків разом з нею відвідувати Церкву. На протилежній сторінці: Катя та її подруга Іванна Рубанчук стоять перед Київським Українським храмом.

Фотографії Лукаса Мак-Гроу та Тревора Мак-Дональда

Іванна вважає, що саме “Особистий розвиток” допоміг їй подавати гарний приклад її сім’ї. Тепер вона та її мама відвідують Церкву разом.