До нових зустрічей
Храмові благословення тепер і у вічності
Моє розуміння храмових благословень зросло, оскільки зросла моя потреба в них.
Я пам’ятаю, що бачила зображення храму ще змалку. І хоч була надто маленькою, щоб розуміти, що є храмові благословення, я знала, що хочу одного дня туди увійти. У Товаристві молодих жінок я почала розуміти благословення, які приходять через храм. У той час моя сім’я була малоактивною, і я молилася кожного дня, щоб ми могли бути запечатані як вічна сім’я.
Восени 1993 року, за два місяці до того, як мені виповнилося 18 років, моя сім’я таки відправилася у храм. Я пам’ятаю, які почуття я мала в храмі в Прово, Юта, коли ми стали вічною сім’єю з моїми батьками та рідними братами і сестрами. Залишаючи того дня храм, я думала, що розумію благословення, які він приніс мені.
Через два роки, улітку 1995 року, відбулися мої заручени, і я пішла у храм, щоб отримати власний ендаумент. Як чудово отримати ще одне благословення храму! Через три дні після отримання ендаументу я була запечатана до свого чоловіка на час і на всю вічність у храмі Ментай, Юта. Я зрозуміла ще одне благословення, яке я до цього ще не отримувала—мій чоловік і я могли бути вічною сім’єю. І знову я подумала, що отримала вже всі благословення храму.
Через шість років після одруження виявилося, що наша сім’я збільшиться. Ми були в захваті від того, що зможемо виховувати нашого сина і навчати його євангелії. Але наш хлопчик народився, коли йому було 24 тижні, і боровся за своє життя. Всього через вісім тижнів він знову повернувся до Небесного Батька. Тримаючи його востаннє на своїх руках, я зрозуміла ще одне благословення храму: наш син був народжений у завіті, а тому він буде нашим вічно.
Через півтора роки після смерті нашого сина нам подзвонили зі Служби з питань сім’ї СОД і сказали, що одна молода мати вибрала залишити своє дитя нам. Знаючи, що не можемо більше мати власних дітей, ми зраділи новині так, що й сказати не можливо.
Коли нашій маленькій дівчинці було шість місяців, ми остаточно офіційно удочерили її і повезли до храму, щоб запечатати до нас. Через чотири роки після того, як наша маленька дівчинка увійшла в нашу сім’ю, інша молода мати вибрала нас бути батьками її чудовому маленькому хлопчику. Знову у нас було благословення взяти з собою у храм шестимісячне дитя. Я ніколи не забуду своїх почуттів, коли бачила своїх дітей у храмі в білому з моїм чоловіком і зі мною, щоб бути запечатаними на вічність.
Тепер я усвідомлюю, що ні перебуваючи в Товаристві молодих жінок, ні коли була запечатана зі своїм чоловіком і навіть коли помер наш син, я не розуміла всіх благословень, які може принести храм. І хоч я бачу набагато більше благословень, ніж це було у минулі роки, я тепер розумію, що храм є місцем вічних благословень, благословень, які прийдуть до нас у цьому житті і у вічності. Деякі з них ми можемо легко усвідомити сьогодні, а інші будуть навчати нас, зміцнювати наше свідчення та допомагати нам одного дня досягнути свого вічного дому.
Храм—це місце миру і спокою, радості й новизни. Я тепер вдячна за храм більше, ніж будь-коли, і молюся, щоб повертаючись туди, я могла й далі навчатися і цінувати благословення храму.