2007
Єдиний Бог правдивий, та Ісус Христос, що послав Він Його
Листопад 2007 р. року


Єдиний Бог правдивий, та Ісус Христос, що послав Він Його

Ми заявляємо, що з Писань стає очевидним, що Батько, Син і Святий Дух є окремими особами, трьома небесними істотами.

Зображення

Як на цій сесії уже зазначив старійшина Баллард, розмаїття зустрічних течій сучасності привертають дедалі більшу увагу спільноти до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Господь сказав у давнину, що робота в останні дні буде “чудо й диво”1, і саме такою вона є. Та коли ми запрошуємо людей поближче роздивитися її чудо, не хотілося б, щоб комусь ставало дивно—“християни” ми чи ні.

Будь-які суперечності з цього приводу виникали в основному навколо двох доктринальних питань—нашого погляду на Божество і вірування в принцип безперервного одкровення, яке означає, що канонічні Писання не обов’язково вичерпані. Говорячи про це, нам не має потреби бути апологетами нашої релігії, але ми не хочемо, щоб нас неправильно розуміли. Тож сьогодні, маючи бажання донести знання і однозначно заявити про наше християнство, я говоритиму про щойно згадані два доктринальні питання.

Наше найперше і найважливіше уложення віри в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів таке: “Ми віримо в Бога, Вічного Батька, і в Його Сина Ісуса Христа, і в Святого Духа”2. Ми віримо, що ці три небесні істоти, які складають одне Божество, єдині в меті, способах, свідченні, місії. Ми віримо, що Вони мають однакові божественні почуття милості й любові, справедливості і благодаті, терпіння, прощення й викуплення. Гадаю, буде коректно сказати, що ми віримо, що Вони єдині фактично в кожному важливому й вічному аспекті, хіба що ми не віримо, що Вони—три особи, об’єднані в одну сутність, не віримо в Трійцю, яка не підтверджена Писаннями, бо це неправда.

В одному авторитетному джерелі, яким є Біблійний словник Гарпера, йдеться: “Офіційне вчення про Трійцю, сформульоване великими церковними соборами IV і V сторіч, не знаходить підтвердження в [Новому Завіті]”3.

Тож будь-яка критика щодо відмови Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів розділяти сучасний погляд християнства на Бога, Ісуса і Святого Духа не стосується нашого ставлення до Христа, а скоріше є визнанням (мушу додати, справедливим), що наш погляд на Божество розходиться з пост-Новозавітною християнською історією і повертається до вчення Самого Ісуса. Доречним буде сказати кілька слів про пост-Новозавітну історію.

У 325 році н.е. Римський імператор Костянтин зібрав Нікейський собор, щоби вирішити, серед іншого, назріле питання приписуваній Богові “трійці в єдності”. Плід пристрасних суперечок служителів, філософів і сановників духовенства (після ще 125 років і трьох великих соборів)4 отримав назву Нікейський символ віри, а із зміненими формулюваннями, доданими пізніше,—Афанасівський символ віри. Ця еволюція та редакції символів віри, а також інші, прийняті протягом століть, описували Батька, Сина і Святого Духа як абстрактних, абсолютних, трансцендентних, іманентних; як єдине єство, одвічне й непізнаване, без тіла, кінцівок та емоцій, що існує поза простором і часом. За цими символами віри всі три члени є різними особами, але єдиною істотою, і це часто зветься “містерією трійці”. Вони—три різні особи, але не три Бога, а один. Усі три особи є незбагненними, однак вони є одним незбагненним Богом.

Ми погоджуємося з нашими критиками принаймні в цьому—що такі формулювання Божества є насправді незбагненними. Якщо церкві було нав’язано таке заплутане визначення Бога, хіба дивно, що один монах у IV столітті вигукнув: “Горе мені! Вони забрали від мене мого Бога, … і я не знаю, кому поклонятися і до кого звертатися!”5 Як нам довіряти, поклонятися Тому і любити Того, Хто є незбагненним і непізнаваним, не кажучи вже про те, як прагнути бути таким, як Він?! Як щодо молитви Ісуса Своєму Батькові Небесному, що “життя ж вічне—це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”?6

Наша мета не принизити чиїсь вірування або вчення якоїсь релігії. Ми поважаємо всіх за їхні вірування і просимо про таку ж повагу до наших вірувань. (І це також є нашим уложенням віри). Але якщо людина каже, що ми—не християни, тому що не приймаємо погляду на Божество від IV чи V сторіччя, тоді що робити з першими християнськими святими, які також не поділяли цього погляду,—а багато хто з них були очевидцями живого Христа?7

Ми заявляємо, що з Писань стає очевидним, що Батько, Син і Святий Дух є окремими особами, трьома небесними істотами, про що свідчать такі однозначні приклади, як велична заступницька молитва Спасителя, вже згадана, Його хрищення, виконане Іваном, події на Горі переображення та мученицька смерть Степана—це лише чотири з них.

Пам’ятаючи про ці Новозавітні й інші джерела8, зайвим буде запитувати, що мав на увазі Ісус, коли сказав: “Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець”9. Іншим разом Він сказав: “Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене”10. Про Своїх ворогів Він сказав: “Вони бачили,—і зненавиділи і Мене, і Мого Отця”11. І, звісно, ця завжди шаноблива покора Своєму Батькові, через яку Ісус казав: “Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого”12. “Більший за Мене Отець”13.

До кого Ісус так щиро молився усі ті роки, в тому числі, кого благав, потерпаючи від болю: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене”14, і: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?”15 Визнання того доказу з Писань, що члени Божества є окремими й різними істотами, втім, бездоганно єдиними в усьому іншому, не є приводом для звинувачень у політеїзмі; натомість, це складова важливого одкровення про природу небесних істот, явити яке прийшов Ісус. Мабуть, апостол Павло сформулював це найкраще: “Христос Ісус, … бувши у Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним”16.

Пов’язана з цією ще одна причина, чому дехто виключає Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів з категорії християнських—це наша віра, як і віра давніх пророків і апостолів, у Бога, що має тіло (звісно, прославлене!)17. Я поставлю риторичне запитання тим, хто критикує це вірування, що ґрунтується на Писаннях: “Якщо думка про Бога, Який має тіло, є неприйнятною, чому центральними вченнями і найвизначнішими окремо взятими рисами всього християнства є втілення, спокута і фізичне воскресіння Господа Ісуса Христа? Якщо наявність тіла є не тільки непотрібною для Бога, а й небажаною, навіщо Викупителю людства було викупляти Власне тіло з пазурів смерті й могили, забезпечуючи цим те, що воно ні в часі, ні в вічності не буде відділене від Його духа?18 Будь-хто, хто відкидає принцип тіла Бога, відкидає також земного і воскреслого Христа. Жоден істинний християнин не захоче цього зробити.

Усім, хто чує мене і хто сумнівається в нашому християнстві, я свідчу. Я свідчу, що Ісус Христос, у буквальному розумінні, є живим Сином нашого, у буквальному розумінні, живого Бога. Цей Ісус є нашим Спасителем і Викупителем, Який під проводом Батька був Творцем небес, і землі, і всього, що в них. Я свідчу, що Він народився від незайманої матері, що за життя Він творив великі чудеса, які бачили безліч Його послідовників, а також Його ворогів. Я свідчу, що Він мав владу над смертю, оскільки був божественним, але Він добровільно віддав Себе на смерть заради нас, бо якийсь час Він також був смертним. Я проголошую, що, віддавши Себе свідомо на смерть, Він узяв на Себе гріхи світу, сплатив безмежну ціну за всі страждання і хвороби, кожен біль і кожне нещастя від Адама і до кінця світу. Цим Він подолав могилу фізично і пекло духовно і визволив людство. Я свідчу, що Він був воскрешений з могили. Після піднесення до Свого Батька, щоби завершити процес воскресіння, Він неодноразово являвся сотням учнів у Старому і Новому світі. Я знаю, що Він—Святий Ізраїля, Месія, Який одного дня повернеться в остаточній славі, щоби правити на землі як Пан над панами і Цар над царями. Я знаю, що немає іншого імені під небесами, яким би людина могла спастися і що тільки повністю покладаючись на Його заслуги, милість і безкінечну благодать19, ми можемо здобути вічне життя.

Я додаю ще одне своє свідчення щодо цього прекрасного вчення—про те, що, готуючи Своє тисячолітнє правління в останні дні, Ісус уже приходив, і не один раз, у тілі і величній славі. Навесні 1820 року 14-річний хлопчик, спантеличений численними доктринами, що й досі бентежать більшу частину християнства, пішов до гаю помолитися. У відповідь на цю щиру молитву в такому ніжному віці хлопчику-пророку Джозефу Сміту у Своїх тілах явилися Батько і Син. Той день відзначив початок повернення істинної, Новозавітної євангелії Господа Ісуса Христа й відновлення інших пророчих істин, що давалися від Адама й донині.

Я свідчу, що мої слова про все це є істинними і що небеса відкриті для всіх, хто шукає такого самого підтвердження. Нехай усі ми пізнаємо через Святого Духа Істини “єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав [Він] Його”20. І тоді живімо за Їхнім ученням і будьмо християнами на ділі, а також у слові! Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Ісая 29:14.

  2. Уложення віри 1:1.

  3. Paul F. Achtemeier, ed. (1985), 1099; курсив додано.

  4. Константинополь, 381 н.е.; Ефес, 431 н.е.; Халцедон, 451 н.е.

  5. Цитовано з Owen Chadwick, Western Asceticism (1958), 235.

  6. Іван 17:3; курсив додано.

  7. Докладніше див. Stephen E. Robinson, Are Mormons Christian?, 71–89; див. також Robert Millet, Getting at the Truth (2004), 106–122.

  8. Див., наприклад, Іван 12:27–30; Іван 14:26; Римлянам 8:34; Євреям 1:1–3.

  9. Іван 5:19; див. також Іван 14:10.

  10. Іван 6:38.

  11. Іван 15:24.

  12. Матвій 19:17.

  13. Іван 14:28.

  14. Матвій 26:39.

  15. Матвій 27:46.

  16. Филип’янам 2:5–6.

  17. Див. David L. Paulsen, “Early Christian Belief in a Corporeal Deity: Origen and Augustine as Reluctant Witnesses”, Harvard Theological Review, vol. 83, no. 2 (1990): 105–116; David L. Paulsen, “The Doctrine of Divine Embodiment: Restoration, Judeo-Christian, and Philosophical Perspectives,” BYU Studies, vol. 35, no. 4 (1996): 7–94; James L. Kugel, The God of Old: Inside the Lost World of the Bible (2003), xi–xii, 5–6, 104–106, 134–135; Clark Pinnock, Most Moved Mover: A Theology of God’s Openness (2001), 33–34.

  18. Див. Римлянам 6:9; Алма 11:45.

  19. Див. 1 Нефій 10:6; 2 Нефій 2:8; 31:19; Мороній 6:4; Переклад Джозефа Сміта, Римлянам 3:24.

  20. Іван 17:3.