Скрушене серце і упокорений дух
Ті, хто мають скрушене серце і упокорений дух, ладні робити абсолютно все, що Бог попросить їх.
Як я люблю старійшину Джозефа Б. Віртліна! Поет Редьярд Кіплінг написав такі слова у 1897 р. як увіщування не бути гордовитими, звернене до жителів Британської імперії:
Галас і крики стихають;
Капітани і царі від’їжджають.
Залишається тільки твоя давня жертва,
Смиренного і упокореного серця.
(“God of Our Fathers, Known of Old”, Hymns, no. 80).
Коли Кіплінг каже про скрушене серце як про давню жертву, мабуть, він мав на увазі слова царя Давида з 50 псалма: “Жертва Богові—зламаний дух; серц[е] зламан[е] та упокорен[е]” (в. 19). Давидові слова показують, що навіть у старозавітні часи Господній народ розумів, що їхні серця мають бути віддані Богові, що одних лише всеспалень не достатньо.
Жертвоприношення, що були обов’язковими в часи Мойсеєвого розподілу, символічно вказували на спокутну жертву Месії, Який Один міг примирити грішну людину з Богом. Як навчав Амулек: “Знайте, це є повне значення закону, кожна крихта вказує на ту велику й останню жертву … [на] Син[а] Бож[ого]” (Алма 34:14).
Після Свого воскресіння Ісус Христос проголосив людям у Новому Світі:
“З вашими жертвами і вашими всеспаленнями буде покінчено, бо Я не прийматиму жодної з [них] …
І ви принесете в жертву Мені скрушене серце і упокорений дух. І той, хто прийде до Мене зі скрушеним серцем, … того Я хрищу вогнем і Святим Духом” (3 Нефій 9:19–20).
Що ж таке скрушене серце і упокорений дух? І чому вони вважаються жертвою?
Як і в інших випадках, саме життя Спасителя дає нам досконалий взірець: хоч Ісус з Назарету був абсолютно безгрішним, Він пройшов крізь життя зі скрушеним серцем і упокореним духом, і це можна бачити в Його покорі до волі Батька. “Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене” (Іван 6:38). Своїм учням Він сказав: “Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий” (Матвій 11:29). І коли настав час принести остаточну жертву, якої вимагала Спокута, Христос не відсахнувся від тієї гіркої чаші, але повністю покорився волі Свого Батька.
Бездоганна покора Спасителя Вічному Батькові є самою суттю скрушеного серця й упокореного духа. Приклад Христа навчає нас, що скрушене серце є вічним атрибутом побожності. Коли наші серця скрушені, ми повністю відкриті для Духа Божого і визнаємо свою залежність від Нього в тому, що ми маємо, і ким ми є. Жертва, пов’язана з цим—це коли ми приносимо в жертву гординю в усіх її формах. Як покірна глина в руках вправного гончара, люди зі скрушеними серцями можуть бути переплавлені й сформовані в руках Господаря.
Скрушене серце і упокорений дух є також передумовою покаяння. Легій навчав:
“Отже, викуплення приходить у Святому Месії і через Нього …
Послухайте, Він віддає Себе в жертву за гріх, щоб задовольнити закон повною мірою, для всіх тих, хто має скрушене серце і упокорений дух; і більше ні для кого не можна буде задовольнити закон повною мірою” (2 Нефій 2:6–7).
Коли ми грішимо і прагнемо отримати прощення, скрушене серце і упокорений дух означають переживання “смутку для Бога”, яке “чинить каяття” (2 Коринтянам 7:10). Це приходить, коли наше прагнення бути очищеними від гріха є настільки поглинаючим, що наші серця болять від суму і прагнемо відчути замирення з нашим Небесним Батьком. Ті, хто мають скрушене серце і упокорений дух, ладні робити абсолютно все, що Бог попросить їх, без спротиву і скарг. Ми більше не чинимо по-своєму, а замість цього вчимося чинити по-Божому. У такому стані покори Спокута може спрацьовувати і істинне покаяння може відбутися. Ті, хто каються, тоді зазнають на собі освячувальну силу Святого Духа, яка сповнить їх миром сумління і радістю замирення з Богом. У чудесному поєднанні божественних якостей Той Самий Бог, що навчає нас ходити зі скрушеним серцем, запрошує нас радіти й бути у доброму гуморі.
Коли ми отримуємо прощення гріхів, скрушене серце служить як божественний щит проти спокуси. Нефій молився: “Нехай ворота пекла будуть завжди зачинені для мене, тому що серце моє скрушене і дух мій упокорений!” (2 Нефій 4:32). Цар Веніямин навчав свій народ, що якщо вони ходитимуть у глибинах смирення, вони зможуть завжди радіти, “сповнюватися любов’ю Бога і завжди […] утримувати прощення … гріхів” (Мосія 4:12). Коли ми віддаємо свої серця Господу, принади світу просто втрачають свій блиск.
Є ще один вимір скрушеного серця—а саме наша глибока вдячність за страждання Христа заради нас. У Гефсиманії Спаситель “спустився нижче всього” (УЗ 88:6), несучи тягар гріхів кожної людини. На Голгофі Він “на смерть віддав душу Свою” (Ісая 53:12), і Його велике серце в буквальному розумінні було скрушене всеосяжною любов’ю до дітей Божих. Коли ми пам’ятаємо про Спасителя і Його страждання, наші серця також будуть скрушені у вдячності за Помазаника.
Коли ми жертвуємо для Нього всім, що в нас є, і всім, чим ми є, Господь наповнить наші серця спокоєм. Він “перев’я[же] зламаних серцем” (Ісая 61:1) і сповнить наші життя благодаттю Божої любові, “солодш[ою] над усе солодке … і чистіш[ою] над усе чисте” (Алма 32:42). Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.