Насичені добрим словом Бога
Важливо, щоби ми насичували тих, кого ми навчаємо і очолюємо, зосереджуючись на фундаментальних ученнях, принципах і практиках, наголошених у Писаннях і в словах сучасних пророків.
У свої молоді літа я з батьком і братами вирощував худобу і коней на нашому ранчо на півдні Юти та на півночі Арізони. Батько навчав нас, що коли нам треба вловити коня, щоб осідлати його, усе що треба було зробити—це кинути жменю зерна у відро і трусонути їм кілька секунд. І де б не були коні,—в загоні чи на великому полі,—вони швидко прибігали поїсти зерна. Ми тоді могли м’яко накинути коню на голову вуздечку, поки він їв. Мене завжди дивувало, що така проста річ спрацьовує так добре.
Іноді, коли не хотілося йти за зерном до стодоли, ми кидали у відро грудки сухої землі і трясли відром, намагаючись обдурити коней, щоб вони думали, що в нас є для них зерно. Коли вони бачили цей обман, деякі коні залишалися стояти, але інші тікали подалі, і було майже неможливо вловити їх. Часто проходило кілька днів, перш ніж вони знову довіряли нам. Ми засвоїли те, що завдяки часу, витраченому на регулярне годування коней зерном, працювати з ними набагато легше, і завдяки зерну їхня пожива була кращою, і вони ставали сильнішими.
Хоча сплинуло багато часу з тих днів на ранчо, той досвід, який я щойно згадував, допоміг мені замислитися над такими запитаннями: Що ми, як учителі й провідники в Церкві робимо, щоби надати краще доктринальне й духовне живлення тим, кому служимо? Старійшина Джеффрі Р. Холланд навчав:
“Більшість людей не приходить до церкви, аби лише знайти кілька нових фактів з євангелії або побачити старих друзів, хоча все це і є важливим. Вони приходять, шукаючи духовних переживань. Вони бажають відчути мир. Вони бажають зміцнити свою віру і оновити свою надію. Вони бажають, якщо підсумувати, насичуватися добрим словом Бога, щоби сили небесні зміцнили їх. Ті з нас, кого покликано виступати, або навчати, або здійснювати провід, мають обов’язок допомагати в цьому, докладаючи до цього свої найкращі зусилля”1.
Спаситель і Його слуги не тільки навчають нас того, як важливо допомагати людям “насичуватися добрим словом Бога” (Мороній 6:4); вони також здійснюють натхненне керівництво у тому, як найкращим чином здійснювати навчання і провід. Розділ 50 в Ученні і Завітах є одним з тих місць у Писаннях, де є така цінна порада. Розуміючи проблеми, що постали у деяких з перших філій Церкви, Спаситель наставляв групу провідників стосовно вирішення проблем, з якими вони стикнулися. Його настанови починалися з важливого запитання: “На що саме вас було висвячено?” (УЗ 50:13). Знайома нам відповідь Господа знаходиться у вірші 14: “Щоб проповідувати Мою євангелію Духом, саме Втішителем, Якого було послано, щоб навчати істині”.
Відповіді на проблеми, з якими стикалися святі у 1831 р., є такими самими, як і на виклики сьогодення—ми маємо навчати євангелії Ісуса Христа силою Святого Духа.
Розділ 50 включає кілька важливих ключів для забезпечення насичення тих, кого ми навчаємо і ведемо. Перший ключ знаходиться в увіщуванні Спасителя “проповідувати Мою євангелію” (УЗ 50:14, курсив додано). Писання з ясністю навчають, що євангелія, яку ми маємо викладати, не є “мудрістю світу” (Мосія 24:7), але “вчення Христа” (2 Нефій 31:21). Хоча євангелія Ісуса Христа охоплює всю істину, не всі істини мають однакову цінність2. Спаситель з ясністю навчав, що Його євангелія, перш за все, є Його спокутною жертвою. Його євангелія є також запрошенням отримати благословення Спокути через віру в Христа, покаяння, хрищення, отримання Святого Духа і терпіння з вірою до кінця3.
Так само, як я ще юнаком дізнався, що зерно подобається коням більше, ніж відро з грудками сухої землі, я також дізнався, що зерно є поживнішим, ніж сіно, сіно—поживнішим, ніж солома, і можна годувати коня, але не насичувати його. Для нас, як для учителів і провідників, важливо, щоби ми насичували тих, кого ми навчаємо і очолюємо, зосереджуючись на фундаментальних ученнях, принципах і практиках, наголошених у Писаннях і в словах сучасних пророків, замість того, щоби витрачати дорогоцінний час на предметах і джерелах меншої важливості.
Як учитель, я пізнав, що обговорення в класі, зосереджене на Спокуті Ісуса Христа, є набагато важливішим, ніж обговорення таких тем, як точне розташування давнього міста Зарагемля на сучасній географічній карті. Як провідник, я пізнав, що збори провідництва є більш значущими, якщо найвищим пріоритетом є об’єднані зусилля по зміцненню віри в Христа і зміцненню сімей, а не просто координація за календарем.
Слова Господа в розділі 50 містять застереження: якщо ми навчаємо “у якийсь інший спосіб”, крім того способу, навчати в який наказав Господь, то “це не від Бога” (УЗ 50:18). Господь навчав тих з нас, хто служить у Церкві, не навчати “нічого іншого, ніж те, що написали пророки й апостоли, і те, чого навчає їх Утішитель через молитву віри” (УЗ 52:9). Чи означає це, що слідування увіщуванню Спасителя “проповідувати Мою євангелію” вимагає, щоби кожний викладений нами урок або проведені нами збори були обмежені навчанням віри й покаяння?
Президент Генрі Б. Айрінг відповів на подібне запитання, сказавши:
“Звісно ж, ні. Але це означає, що вчитель і ті, хто бере участь в уроці, повинні завжди мати бажання привести Дух Господа в серця членів [Церкви], які є в цій кімнаті, щоб викликати віру і рішучість покаятися і стати чистими”4.
Другий ключ, завдяки якому ті, кого ми навчаємо й очолюємо, “насичуються добрим словом Бога” (Мороній 6:4), також знаходиться у вказівці Спасителя “проповідувати Мою євангелію Духом, саме Втішителем, Якого було послано, щоб навчати істині” (УЗ 50:14, курсив додано). Слова Спасителя не тільки вказують на те, що треба слідувати проводу Духа, коли ми готуємося до уроку і коли навчаємо, Він також навчає, що саме Дух є найкращим учителем у будь-якій ситуації.
Президент Джозеф Філдінг Сміт навчав:
“Дух Божий, що говорить з духом людини, має силу розкривати істину більш ефективно і зрозуміло, ніж це могли б зробити навіть небесні істоти, зустрівши вас”5.
Кілька місяців тому я відвідував збори навчання, де виступали кілька генеральних авторитетів. Прокоментувавши прекрасні повчання, що прозвучали, старійшина Девід А. Беднар поставив таке запитання: “Що саме ми пізнали, про що не було сказано?” Він тоді пояснив, що крім отримання порад від промовців, що виступали або ще виступатимуть, ми повинні також уважно прислухатися до невимовних вражень, що їх дає Святий Дух, і записувати їх.
Наступне твердження нашого улюбленого пророка, Президента Гордона Б. Хінклі, надає додаткову пораду стосовно навчання силою Духа: “Ми маємо … зробити так, щоби наші вчителі говорили зі свого серця, а не зі своїх книг, щоб вони передавали свою любов до Господа і до цієї дорогоцінної роботи, і якимсь чином це запалить вогонь у серцях їхніх учнів”6.
Господні слова в розділі 50 Учення і Завітів також є натхненним стандартом, за яким кожен з нас може оцінювати ефективність нашого навчання, провідництва і пізнання. У вірші 22 ми читаємо: “Отже, той, хто проповідує, і той, хто сприймає, розуміють один одного, і обидва напучуються і звеселяються разом”.
Мої дорогі брати і сестри, від усього серця я молюся, щоби кожен з нас з великою дбайливістю насичував тих, кого ми навчаємо і тих, кого ведемо, зміцнюючи їх хлібом життя й живою водою, що знаходяться у відновленій євангелії, в ім’я Ісуса Христа, амінь.