Достатній піст
Можливо, я і не пощуся, як усі, але ця жертва продовжує приносити благословення.
Коли я була дитиною, пісна неділя була для мене тягарем. Мій маленький животик бурчав увесь день, і я ледве могла дочекатися вечері, коли піст закінчиться. Влітку, перед тим, як іти в шостий клас, я почала глибше розуміти принцип посту, але в той же час щось сталося—і я захворіла.
То не була застуда чи грип. Моє тіло поводилося дуже дивно, і ніхто не знав, чому. Чотири місяці відвідувань незчисленної кількості фахівців нарешті дали відповідь. У мене знайшли рідкісне захворювання, через яке я постійно хотіла пити й дуже сильно реагувала на зневоднення організму. Оскільки захворювання було рідкісним, лікарі не могли чітко сказати, яким буде моє повсякденне життя. Мені просто дали ліки, сподіваючись, що вони якось допоможуть.
Отже, коли настала наступна пісна неділя, я намагалася не вживати їжу й воду, як і завжди. То було великою помилкою. Через хворобу утримування від води навіть на кілька годин викликало погіршення стану, і я це швидко зрозуміла.
Це мене дуже розстроїло. “Якщо я буду пити під час посту, —думала я,—то це не буде вважатися справжнім постом! Я не буду дотримуватися всього!” Я мучилася цими думками протягом місяців. Я вивчала, що написано в Писаннях про піст і багато про це молилася. Я також поговорила з батьками і провідниками Товариства молодих жінок, але, як і раніше, почувалася ніяково.
Відповідь прийшла до мене вранці однієї з пісних неділь, коли я читала в Новому Завіті історію про вдовину лепту (див. Марк 12:41–44). Жертва вдови була малою в очах світу, але Спаситель з любов’ю прийняв її, бо знав—то було все, що мала жінка. Тоді я зрозуміла, що мого посту було достатньо, адже то було все, що я могла зробити. Господь не порівнював мою жертву з тим, що давали інші, але з тим, що я могла дати.
З того дня я здобула міцне свідчення про піст. Я дізналася, що також повинна навчатися і молитися під час посту, аби Дух був зі мною. Але найважливіше—я навчилася робити все, що від мене залежить, і цього—достатньо. Господь не просить нас давати більше, ніж ми можемо дати (див. Мосія 4:27).