Браслети дружби
“Друг любить за всякого часу” (Приповісті 17:17).
Ґрунтується на справжніх подіях
Я познайомилася з Меган, коли моя сім’я переїхала в новий будинок. Вона жила в кінці нашої вулиці, і ми обидві були в класі сестри Кроуфорд у Початковому товаристві. Ми стали подругами і часто разом гралися. Я постійно придивлялася до Меган, намагаючись запам’ятати, як вона розповідає жарт або яку робить зачіску, чи як легко спілкується з іншими дітьми. Мені здавалося, що Меган досконала. Я була сором’язливою, але хотіла бути такою, як Меган.
Одного разу я подзвонила Меган, щоб запитати, чи не хоче вона погратися. Спочатку вона нічого не відповіла.
“До мене прийшла Кетлін”,—нарешті сказала вона.
Кетлін також була в нашому класі Початкового товариства. Я сподівалася, що Меган запросить мене, але вона цього не зробила. В трубці була тиша.
“Ну що ж, добре”,—сказала я, запинаючись. Меган повісила слухавку, нічого більше не сказавши.
Тієї неділі в Початковому товаристві сестра Крауфорд запитала нас: “Що означає бути хорошим другом?”
Я посміхнулася до Меган, але вона мене не бачила. Вона відвернулася в інший бік і щось шепотіла Кетлін. Раптом Кетлін голосно засміялася.
“Дівчатка, будь ласка, заспокойтеся”,—сказала сестра Крауфорд. Вони припинили перешіптуватися, але їхні плечі здригалися від хихотіння. Сестра Крауфорд звернулася до мене. “Енджі, яким, на твою думку, є хороший друг?”
“Ну, це той, хто тобі приємний і любить з тобою гратися”.
Меган і Кетлін засміялися голосніше. Моє обличчя почервоніло, і я подивилася на підлогу. Невже вони сміються з мене?
Сестра Крауфорд суворо на них подивилася, а потім посміхнулася до мене. “Правильно, Енджі,—сказала вона. Потім обвела поглядом клас.— Як ви можете бути хорошими друзями?”
Руку підняв Едам. “Ми можемо допомагати людям”, —сказав він.
Сестра Крауфорд кивнула. “Хороший друг хоче допомагати й служити іншим. Ісус Христос навчав цього, коли жив на землі. Він також навчав нас, що ми повинні бути добрими до всіх”.
Я поглянула на Меган і посміхнулася до неї. Вона не посміхнулася у відповідь. Я відчула в середині себе якусь порожнечу. Невже Меган більше мене не любить?
У кінці уроку сестра Крауфорд взяла маленький кошик. “У мене для вас щось є”, —сказала вона. Засунувши руку в кошик, вона дістала звідти різнокольорові стрічки, зв’язані у маленькі кільця. “Це— браслети дружби. Ви одягаєте браслет на зап’ястя, і кожного разу, дивлячись на нього, будете згадувати, що треба бути хорошим другом”.
Можливо, браслети дружби допоможуть! Можливо, ми з Меган візьмемо однакові браслети. Поки кошик переходив з рук у руки, я нахилилася до Меган. “Який колір ти вибереш?”— запитала я її.
Меган знизала плечима. “Може, жовтий”.
“І я також”,–відповіла я.
Кетлін вибрала блакитний браслет. Потім вона передала кошик Меган. Меган перебрала кілька браслетів, а потім також взяла блакитний. Я подивилася на неї. Блакитний? Вона швидко передала кошик мені. Я довго вдивлялася в нього, не знаючи, що робити. Залишилися лише жовті браслети. Я повільно витягнула один.
Меган і Кетлін захихикали і простягнули одна одній руку, милуючись своїми однаковими блакитними браслетами. Я відчула клубок у горлі. На очі навернулися сльози. Я зціпила зуби, щоб не розплакатися. Я не розплачуся перед ними.
* * * *
Як тільки ми вийшли із церкви, я кинулася в мамині обійми. “Що сталося, люба?”— запитала мама, коли я почала плакати. Крізь сльози я розповіла їй, що сталося. Вона сіла поруч зі мною на ліжко і притиснула до себе. “Мені шкода, Енджі,”—сказала вона.
“Невже Меган більше не хоче бути моєю подругою?”— запитала я.
Мама гладила мене по голові. “Іноді ми не знаємо, чому люди чинять саме так,—сказала вона.— Мені шкода, що так сталося”.
“Сестра Крауфорд сказала сьогодні, що ми повинні намагатися бути добрими до кожного, як Ісус. Але я не хочу бути доброю до Меган”.
“Я розумію,—сказала мама.— Але я також згодна із сестрою Крауфорд. Це може бути важко, але ми повинні намагатися бути добрими навіть до тих, хто ображає наші почуття. Ісус навчав нас прощати одне одного”.
“Як я можу це зробити?”— запитала я. Я згадала, як Меган і Кетлін сміялися й знову відчула порожнечу.
Мама показала на статуетку на моєму нічному столику, що зображала дівчинку, яка молиться на колінах. “Коли хтось завдає болю моїм почуттям, я прошу Небесного Батька допомогти мені пробачити цю людину. Я прошу Його пом’якшити моє серце і серце тієї людини”.
“І це допомагає?”— запитала я.
Мама посміхнулася і поцілувала мене в маківку. “Я завжди почуваю себе краще після розмови з Небесним Батьком”,—сказала вона.
Коли я молилася того вечора, то дякувала Небесному Батькові за дружбу з Меган. Потім я просила Його допомогти мені пробачити її. Я зажмурила очі й напружила думку. “Будь ласка, допоможи Меган і мені знову бути друзями”,—сказала я.
Я молилася про це протягом кількох наступних днів. У суботу я гойдалася на гойдалці, коли до нас у двір зайшла Меган. Я перестала гойдатися. Ми подивилися одна на одну, але нічого не сказали. Нарешті Меган підійшла і поклала щось у мою руку.
“Це для тебе”,—сказала вона. Я подивилася в руку й побачила блакитний браслет дружби.
“Хочеш погратися?— запитала Меган.— Кетлін сьогодні приходить до мене. Ми будемо принцесами, а Нудл буде королевою”.
Нудл—це сіра смугаста кішка Меган. Я засміялася, уявивши Нудл в короні. Я відчула, як порожнеча всередині зникає. “Так, я хочу прийти,—сказала я.— Дякую”.
Я посміхнулася їй, і цього разу Меган посміхнулася у відповідь.
“Кож[ен] з вас може бути для когось другом, навіть лише посміхаючись. … Дозвол[ьте] світлу вашого серця линути з вашого обличчя”.
Президент Джеймс Е. Фауст, другий радник у Першому Президентстві, “Ваше світло—прапор усім народам”, Ліягона, трав. 2006, с. 113.