2007
Дар співчуття
Березень 2007


Послання Першого Президентства

Дар співчуття

Зображення

Багато років тому я мав нагоду головувати на регіональній конференції в місті Оклахома, шт. Оклахома. Відчуваючи прекрасний дух, що панував на конференції, та неймовірну гостинність людей, я розмірковував про те, як було випробувано дух співчутливої допомоги всієї громади під час теракту 19 квітня 1995 року. Того дня встановлена терористами бомба знищила Федеральну будівлю Альфреда П. Мюрра в центрі міста Оклахома, забравши життя 168 осіб і поранивши дуже багато людей.

Після конференції мене повезли до входу в прекрасний, сповнений символізму меморіал, розташований на тому місці, де колись стояла будівля Мюрра. День був похмурий, дощовий, і це підсилювало біль і страждання, яких зазнали люди в тому місці. Меморіал має вигляд басейну завдовжки 122 метри, поверхня якого віддзеркалює те, що розташовано з його боків. З одного боку басейну розташовано 168 порожніх скляних і гранітних стільців на честь кожної загиблої людини. Вони знаходяться в тих місцях, де було знайдено мертві тіла.

На протилежному боці басейну на невеликому узвишші росте великий американський в’яз—єдине дерево, що уціліло після вибуху. Його доречно і влучно назвали “Уціліле дерево”. Своєю величною пишністю воно вшановує тих, хто вижив у жахливій катастрофі.

Супровідник звернув мою увагу на напис вище брами меморіалу:

Ми приходимо сюди, щоб згадати загиблих, уцілілих і тих, хто навіки змінився.

Нехай кожен, йдучи звідси, знає про наслідки насильства.

Нехай цей меморіал приносить затишок, силу, мир, надію та спокій.

Тоді він зі сльозами на очах сказав тремтячим голосом: “Громадськість разом з усіма церквами і громадянами сколихнулася. Ми стали сильними в горі. Ми стали згуртованими в дусі”.

Ми зійшлися на тому, що слово співчуття якнайкраще описує те, що відбулося тут. Я згадав про мюзикл, що називається Камелот, написаний Аланом Джеєм Лернером за мотивами роману Т. Х. Уайта. Король Артур у мріях про кращий світ та ідеальні стосунки між людьми сказав, у чому він бачить мету Круглого столу: “Насильство—це не сила, а співчуття—не слабкість”.

Сила у співчутті

У Старому Завіті Святої Біблії міститься зворушлива розповідь, що добре ілюструє це твердження. Яків особливо сильно любив свого сина Йосипа, що спричинило ворожнечу та заздрощі з боку його братів. Тоді було складено план убити Йосипа, через який він опинився у глибокій ямі без їжі й води. Коли підійшов караван купців, Йосипа витягли з ями і продали за 20 срібняків. Пізніше Йосип опинився в домі Потіфара на землі Єгипту. Там він процвітав, бо був “Господь з Йосипом”1.

Після років благополуччя у Єгипті настали голодні роки. У цей період, коли брати Йосипа приїхали до Єгипту за зерном, то були благословенні цим прихильним до них чоловіком, який насправді був їхнім братом. Йосип міг суворо повестися зі своїми братами за те, як вони колись грубо і жорстоко вчинили з ним. Однак він був добрим і щедрим, і завдяки своїм словам і діям виборов їхню прихильність і визнання:

“А тепер не сумуйте, і нехай не буде жалю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для виживлення. …

І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених”2.

Йосип продемонстрував величну чесноту—співчуття.

В середину часів, коли Ісус ходив курними шляхами Святої землі, то часто говорив притчами.

Він сказав: “Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його.

Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його,—і проминув.

Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув,— і теж проминув.

Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився.

І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього.

А другого дня, від’їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: “Заопікуйся ним, а як більше що витратиш,—заплачу тобі, як вернуся”.

Так само Спаситель міг запитати нас: “Котрий же з цих трьох—на думку твою—був ближній тому, хто попався розбійникам?”

Немає сумнівів, ми відповіли б: “Той, хто вчинив йому милість”.

І тепер, як і тоді, Ісус сказав би нам: “Іди—і роби так і ти!”3

Ісус дав нам багато прикладів співчутливої турботи: немічний чоловік біля купелі у Віфесді, жінка, схоплена в перелюбі, жінка біля Якової криниці, донька Яіра, Лазар, брат Марії та Марфи—кожен з них уособлював постраждалого на дорозі до Єрихону. Кожному була потрібна допомога.

Немічному у Віфесді Ісус сказав: “Уставай, візьми ложе своє—та й ходи!”4 Грішна жінка отримала пораду: “Іди собі, але більш не гріши!”5 Щоб допомогти тій, яка прийшла набрати води, Він відкрив криницю води, що “ллється у вічне життя” 6. Померлій доньці Яіра був наказ: “Дівчатко, кажу тобі—встань!”7 Вже похованому Лазарю наказано—“Вийди сюди!”8

Спаситель завжди проявляв безмежне співчуття.

На цьому материку, в Америці, Ісус з’явився натовпу і сказав:

“Чи маєте ви хворих серед вас? Приведіть їх сюди. Чи маєте ви кривих, або сліпих, або кульгавих, або скалічених, або прокажених, або сухоруких, або глухих, або яких інших стражденних? Приведіть їх сюди, і я зцілю їх, бо я маю співчуття до вас…

І він зцілив кожного”9.

Наша дорога до Єрихону

Хтось може поставити глибоке запитання: ці розповіді стосуються Викупителя світу, а чи може безпосередньо в моєму житті, на моїй дорозі до Єрихону, статися такий неймовірний випадок?

Я дам відповідь словами Вчителя: “Ходіть і побачте!”10

Ми ніяк не знаємо, коли зможемо мати привілей протягнути руку допомоги. Дорога до Єрихону, якою всі ми йдемо, не має назви, і ми можемо не знати того знесиленого мандрівника, який потребуватиме допомоги.

Колись до Головного управління Церкви надійшов лист, у якому автор висловлював щиру подяку. Зворотної адреси вказано не було, імені—також, але поштова марка була з Портленду, штат Орегон.

“До офісу Першого Президентства.

Одного разу в період пошуків свого “я” місто Солт-Лейк-Сіті виявило мені християнську гостинність.

Під час подорожі країною я зійшов з автобуса, що слідував до Каліфорнії, на вокзалі в Солт-Лейк-Сіті: хворий і безсилий від безсоння, спричиненого браком необхідного лікування. Бездумно втікаючи від проблем у Бостоні, я абсолютно забув узяти все необхідне.

Я понуро сидів у ресторані готелю на Храмовій площі. Краєчком ока я побачив, як до мого столика наближається подружня пара. “Юначе, з вами все гаразд?”—запитала жінка. Я піднявся, ридаючи і тремтячи розповів про себе та становище, в якому опинився. Вони уважно й терпляче вислухали моє майже незв’язане голосіння, а тоді взяли все у свої руки. Вони поговорили з розпорядником ресторану і потім сказали, що я можу їсти тут все, що заманеться, наступні п’ять днів. Вони відвели мене крізь сусідні двері до столу реєстрації і оплатили мій номер на п’ять днів. Тоді мене відвезли до клініки і потурбувалися про те, щоб мене було забезпечено всіма необхідними ліками—воістину, це була рятівна нитка до здорового глузду та затишку.

Поки я одужував і збирався з силами, то вирішив сходити на щоденний концерт органної музики до Скинії. Небесні звуки цього інструменту, від несміливого тембру до могутнього органного звучання, є найпрекраснішими з тих, що я знаю. Я купив альбоми і записи органу та хору Скинії, на які можу розраховувати щоразу, коли хочу заспокоїти та підтримати занепалий дух.

В останній день в готелі перед тим, як завершити свою подорож, я повернув ключ; для мене була записка від тієї пари: “Віддячте нам, проявивши щиру доброту до когось ще, хто може опинитися в біді на вашому шляху”. Я завжди так і робив, але вирішив бути пильнішим, придивляючись, чи нема людини, якій в житті необхідна підтримка.

Зичу вам всього найкращого. Я не знаю, чи насправді існують “останні дні”, як говориться в Писаннях, але я точно знаю, що двоє членів вашої церкви були святими для мене в час відчайдушної потреби. Я просто подумав, що вам було б це цікаво”.

Який взірець співчуття на ділі!

Тим, хто в нужді

В одному приватному притулку співчуття просто панувало. Його власницею була Една Х’юлет. Списки бажаючих дожити свої дні під її ніжним доглядом були довжелезними, бо вона була справжнім ангелом. Вона мила і причісувала кожного пацієнта. Вона вимивала старенькі тіла й одягала їх у красивий і чистий одяг.

Роками відвідуючи вдів приходу, над яким колись головував, я здебільшого починав з притулку Едни. Вона зустрічала мене веселою посмішкою і проводила у вітальню, де сиділо багато пацієнтів.

Першою завжди була Джині Берт—найстарша (вона померла у 102 роки). Вона знала мене і мою родину ще з дня мого народження.

Якось Джині запитала мене зі своїм виразним шотландським акцентом: “Томмі, ти, часом, не їздив до Единбургу?”

Я відповів: “Так, зовсім нещодавно я побував там”.

“Він дивовижний!”—сказала вона.

Джині заплющила очі й про щось замріялася. Потім вона стала серйозною. “Я заплатила наперед за свій похорон—готівкою. Ти маєш сказати промову на ньому і прочитати вірш Теннісона “Вихід за бар’єр” (“Crossing the Bar”). Давай послухаємо його зараз!”

Здавалося, що кожне око дивилося на мене, і так воно насправді було. Я набрав повітря і почав:

Схід сонця й вечірня зоря,

Я чую, що поклик луна!

Не треба суму. Пора!

Вже море на мене чека11.

Джині розплилася доброю небесною посмішкою, а потім сказала: “О, Томмі, ти молодець! Але не забудь трошки потренуватися до мого похорону!” Так я і зробив.

У деякі миті нашої земної місії трапляються невпевнені кроки, бліді посмішки, біль хвороб—навіть кінець літа, наближення осені, холод зими і те, що ми називаємо смертю, яка приходить до всіх людей. Вона приходить до літніх, коли їхні коліна хитаються. Її позови чують люди, які ледь пройшли половину своїх життєвих мандрів, а часто вона перериває сміх маленької дитини.

По всьому світу щодня розігрується печальна сцена, в якій близькі тужать, прощаючись із сином, донькою, братом, сестрою, матір’ю, батьком або нерозлучним другом.

З немилосердного хреста ніжні слова прощання Спасителя до своєї матері звучать особливо зворушливо:

“Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: “Оце, жоно, твій син!”

Потім каже до учня: “Оце мати твоя!” І з тієї години той учень узяв її до себе”12.

Пам’ятаймо ж, що після того як зів’януть квіти з похорону, добрі побажання друзів стають спогадами і слова молитви і проповіді тануть в коридорах пам’яті. Ті, що в жалобі, часто опиняються самотніми. Не вистачає сміху дитини, суєти підлітків та ніжного, милого піклування супутника, що пішов з життя. Годинник “цокає” гучніше, час біжить повільніше і чотири стіни насправді можуть стати тюрмою.

Я захоплююся людьми, які з турботою і співчуттям годують голодних, одягають голих і приймають безпритульних. Він, хто помічає падіння горобця, не залишить таке служіння поза увагою.

Небеса миру

У своїй милості й згідно зі Своїм божественним планом Небесний Батько завдяки храмам приносить своїм дітям спокій, що важко осягнути розумом.

Сьогодні під провідництвом Президента Гордона Б. Хінклі кількість нових та в стадії будівництва храмів змушує розум дивуватися. Співчутлива турбота Небесного Батька про своїх дітей тут, на землі, тих, що вже закінчили смертне життя, заслуговує на нашу вдячність.

Нехай підноситься подяка нашому Господу і Спасителю, Ісусу Христу, за Його життя, Його євангелію, Його приклад та благословенну спокуту.

Подумки я повертаюся до міста Оклахома. Як на мене, то це не звичайний збіг обставин, що в усій своїй красі там стоїть храм Господа, як посланий небом маяк, щоб вказувати шлях до радості в цьому житті та вічного щастя—в наступному. Давайте пам’ятати слова з Псалмів: “Буває увечорі плач, а радість на ранок!”13

Зі всією серйозністю Вчитель промовляє до нас: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з Ним, а він зо Мною”14.

Давайте прислухаємось до Його стуку. Давайте відкриємо двері нашого серця, щоб Він—живий приклад істинного співчуття—міг увійти.

Ідеї для домашніх учителів

З молитвою підготувавшись, поділіться цим посланням у такий спосіб, щоб це заохочувало ваших слухачів до обговорення. Ось кілька прикладів:

  1. Підготуйте паперові серця для кожного члена сім’ї. Переказуючи приклади співчутливого ставлення зі статті президента Монсона, запросіть членів сім’ї подумати про людей у нужді і про те, як вони можуть виявити їм своє співчуття. Нехай вони напишуть свої ідеї на цих серцях.

  2. Перекажіть кілька прикладів співчутливого ставлення зі статті. Попросіть членів сім’ї поміркувати над запитанням: Хто мій ближній? Хто з тих, кого я знаю зараз, може отримати благословення завдяки моєму співчуттю? Що я можу зробити, аби допомогти цій людині? Коли я можу розпочати? На завершення прочитайте два останні абзаци статті і дайте завдання сім’ї поміркувати над тим, як здійснити заплановані вчинки співчутливого ставлення.

  3. Переказавши кілька розповідей зі статті, попросіть визначити спільну для них тему. Покажіть зображення Спасителя і свідчіть про Його співчутливу руку в своєму житті. Дайте завдання членам сім’ї намагатися наслідувати приклад Спасителя, виявляючи співчуття до інших.

Посилання

  1. Буття 39:2.

  2. Буття 45:5, 7.

  3. Див. Лука 10:30–37.

  4. Іван 5:8.

  5. Іван 8:11.

  6. Іван 4:14.

  7. Maрк 5:41.

  8. Іван 11:43.

  9. 3 Нефій 17:7, 9.

  10. Іван 1:39.

  11. Рядки 1–4.

  12. Іван 19:26–27.

  13. Псалми 30:5.

  14. Об’явлення 3:20.