Патріарші благословення

У Біблії та Книзі Мормона описано стародавніх патріархів, які обдаровували спадками своїх нащадків, даючи їм благословення. Наприклад, Яків благословив своїх онуків Єфрема та Манасію особливими спадками, Легій наприкінці життя зібрав свою сім’ю разом, щоб виголосити благословення та пророкувати про їхнє майбутнє.¹ Відповідно до одкровення, даного Джозефу Сміту, перші святі останніх днів відновили біблійну практику надання батьками благословень своїм дітям, іноді називаючи ці благословення “патріаршими благословеннями”².

Джозеф Сміт розширив цю стародавню практику, щоб залучити висвячених патріархів, яких він іноді називав “євангельськими служителями” і яких було призначено надавати благословення людям, чиї батьки померли або не були членами Церкви. Він навчав, що “найстарший чоловік з Крові Йосипа або з насіння Авраама … має бути патріархом для блага нащадків святих, як це було з Яковом, який дав патріарше благословення своїм Синам”.³ Цей привілей бути патріархом спочатку отримав Джозеф Сміт старший, якого Джозеф Сміт у грудні 1834 року висвятив бути патріархом Церкви в Кертленді, штат Огайо ⁴. Джозеф старший збирав членів сім’ї разом, проголошував благословення, повідомляючи їм їхній родовід у домі Ізраїля за завітом, і запечатував духовні спадки, основуючись на обіцяннях, даних за завітом. Незабаром він почав давати благословення й іншим святим останніх днів, а не лише членам своєї родини⁵.

Протягом кількох місяців перед освяченням Кертлендського храму багато святих останніх днів отримали патріарші благословення. Вони проводили великі збори, під час яких кілька людей отримували благословення від Джозефа старшого, і святкували ці події з бенкетами, музикою та свідченнями⁶. Хоча практика проведення зборів для отримання патріаршого благословення зменшилася після освячення храму, багато святих і далі запрошували Джозефа старшого (а пізніше й інших патріархів) у свої домівки, щоб отримати особливі благословення.

У 1837 році почали висвячувати інших патріархів і виникла різниця між патріархом усієї Церкви та патріархами, призначеними до філій або колів⁷. Після смерті Джозефа Сміта старшого наступним патріархом Церкви “за благословенням, а також за правом” в одкровенні було названо Гайрума Сміта, і ця спадкоємність продовжилася, коли сини Джозефа старшого та їхні нащадки (за дуже небагатьма винятками) служили патріархами Церкви, поки старійшина Елдред Г. Сміт не був оголошений як почесний патріарх, не отримавши заміни в 1979 році⁸. Покликання місцевих патріархів продовжується й сьогодні.

У 1835 році Олівер Каудері почав записувати патріарші благословення у зошит як писар. Відтоді Церква збирає та архівує патріарші благословення⁹. На початку ХХ-го століття було розроблено процедуру, за якою місцеві провідники, зазвичай єпископи, рекомендували людей патріархам для надання благословень, а патріархи зберігали записи наданих ними благословень у Церкві. Цієї практики продовжують дотримуватися попри значне зростання кількості членів Церкви та мільйони отриманих благословень. У 2015 році Бібліотека історії Церкви запустила вебсайт, на якому членам Церкви надається можливість подавати запит на копії своїх патріарших благословень і благословень своїх померлих прямих предків.